П'єр Робійяр неправильно зрозумів її вагання, поки вона думала. Він гадав, що її переповнювала вдячність. Серед інформації, якою він володів, не було звіту менеджера банку, і він не знав про золото у сховищі. Його вицвілі очі засвітилися від задоволення.
— Не знаю, — продовжив він, — і не хочу знати, які обставини змусили тебе думати про розірвання шлюбу.
Його постава і голос зміцніли тепер, коли йому здавалося, що він у виграшному становищі.
— Однак тобі доведеться відмовитися від думки про розлучення...
— Ти читав мою пошту!
— Усе, що потрапляє під цей дах, по праву мене стосується.
Скарлет так розгнівалась, що не могла навіть слів дібрати. Її дідусь продовжував говорити. Точно. Холодно. Його слова були наче крижані голки.
— Я зневажаю необачливість і дурість, а ти була по-дурному необачна, коли покинула свого чоловіка, не подумавши про своє становище. Якби тобі вистачило розуму проконсультуватися з адвокатом, як це зробив я, то ти б дізналась, що закон Південної Кароліни не передбачає розлучень за жодних обставин. Це унікальний випадок в усіх Сполучених Штатах. Ти втекла в Джорджію, однак твій чоловік юридично мешканець Південної Кароліни. Розлучення неможливе.
Скарлет усе ще зосереджувалася на негідності вчинків тих, хто пхає носа в її листи. «Це, мабуть, був той мерзотник Джером. Він порпався у моїх речах і нишпорив у бюро. І мій кровний родич, мій дідусь, під'юдив його до цього». Вона встала й нахилилася вперед, спираючись кулаками на ліжко біля кістлявої руки П'єра Робійяра.
— Як ти смієш підсилати того чоловіка в мою кімнату? — прокричала вона, гамселячи кулаками по товстих покривалах.
Дідова рука злетіла вгору різко, наче випад змії. Він схопив обидва її зап'ястя своїми довгими кістлявими пальцями.
— Ти не підвищуватимеш голос у цьому домі, юна леді. Я не терплю шуму. І поводитимешся відповідно до правил хорошого тону, як і пасує моїй онуці. Я не один із твоїх злиденних ірландських родичів.
Скарлет була шокована і навіть трохи налякана його силою. Куди подівся той кволий старий, якого їй було майже шкода? Його пальці були наче лещата.
Вона вирвалася з його хватки і відступила назад, поки не вперлася в крісло.
— Не дивно, чому мама пішла з дому й ніколи не повернулася, — сказала Скарлет. Їй було неприємно, що в голосі чулося сполохане дрижання.
— Перестань драматизувати, дівчино. Мене це втомлює. Твоя мати пішла з цього дому, бо була вперта й надто молода, щоб слухати голос розуму. Вона розчарувалася в коханні і пішла за першого, хто її покликав. Потім про це пошкодувала, та було вже пізно. Ти не така, як вона; ти вже достатньо доросла, щоб думати головою. Контракт підготований. Поклич Джонса; ми його підпишемо й продовжимо жити так, наче твого непристойного вибуху не було.
Скарлет повернулася до нього спиною. Вона не терпітиме, щоб із нею так розмовляли. Вона підняла крісло й поставила його на звичне місце. Дуже акуратно, так, щоб ніжки втрапили у вм'ятини на килимі, які вони зробили за роки. Скарлет більше його не боялася і не жаліла, навіть не гнівалась. Коли вона знову повернулася до нього обличчям, то наче ніколи його раніше й не бачила. Він був незнайомцем. Тиранічним, підлим, нудним стариганом, якого вона не знала і не хотіла знати.
— Я ні за які гроші тут не залишуся, — сказала вона, говорячи при цьому більше до себе, ніж до нього. — Гроші не зроблять життя в гробниці прийнятним.
Вона подивилася на П'єра Робійяра палаючими зеленими очима на смертельно блідому обличчі.
— Тобі тут місце — ти вже й так мертвий, тільки не хочеш цього визнавати. Вранці я поїду.
Скарлет швидко підійшла до дверей і відчинила їх.
— Я так і думала, що ти підслуховуватимеш, Джероме. Можеш заходити.
43
— Пенсі, не будь плаксійкою. Поїзд їде просто до Атланти, потім буде зупинка. Не сходь, поки не приїдеш на кінцеву зупинку. Я загорнула тобі грошей у носовичок, а сам носовичок причепила до кишені пальто. Твій квиток у провідника, він пообіцяв приглядати за тобою. Чорт забирай! Ти все скиглила, що хочеш додому, а тепер от ідеш і знову плачеш. Опануй себе!
— Міс Скарлет, я ніколи сама поїздом не їхала.
— Дурниці! Ти ж не сама. З тобою сила-силенна пасажирів. Просто дивися собі у вікно і їж те, що тобі в кошик склала місіс О'Гара. Ти й незчуєшся, як будеш вдома. До того ж я наді слала телеграму, щоб тебе зустріти на станції.
— Але міс Скарлет, що ж мені робити там без вас? Я — ваша покоївка. Коли ви повернетеся додому?