— Я й не знала, що у людей стільки цікавого в житті відбувається, — сказала вона якось Морін із непідробним подивом.
Вечори ж проходили інакше. Чоловіки важко працювали й поверталися додому втомлені. Вони хотіли добре поїсти, викурити люльку й випити. І все це вони завжди отримували. Після цього вечір минав своїм порядком. Найчастіше вся родина збиралася вдома у Мета, оскільки нагорі спали його п'ять малих дітей. Морін та Джеймі могли залишити Джекі та Гелен з Мері-Кейт, а Патриція могла принести дво- та трирічних дітей, не розбудивши їх. Потім починалася музика. Згодом, коли приходив Колум, керував він.
Коли Скарлет уперше побачила бойран, вона подумала, що то великий тамбурин. Бойран являв собою натягнуту шкіру в металевому ободі понад два фути в діаметрі, однак він був порожній, як тамбурин, і Джералд тримав його в руках, як тримав би тамбурин. Але потім він поставив інструмент собі на коліна і бив по ньому дерев'яною паличкою, яку взяв посередині однією рукою, а іншою брався за шкіру з протилежного боку. Скарлет зрозуміла, що насправді то був барабан.
«Хоча не надто схоже на барабан», — подумала вона. Аж ось бойран до рук узяв Колум. Його ліва рука розпрямилася з внутрішнього боку натягнутої шкіри, наче пестячи її, а праве зап'ястя стало раптом м'яким, як вода. Рука Колума рухалася від верху до центру, від центру до верху барабана, а права робила цікаві, начебто довільні рухи, що змушували паличку вибивати чіткий ритм, від якого кров пульсувала. Тон і гучність різнилися, проте залишався гіпнотичний ритм. Приєдналися скрипка, дудка й концертина. Морін застигла з кастаньєтами в руках, — музика так захопила її, що вона забула про них.
Скарлет віддалася звуку кельтського бубна. Вона сміялася, плакала й танцювала так, як ніколи й не мріяла. Лише коли Колум поклав бойран на підлогу поруч себе й зі словами «Я вже висох, наче та шкіра на бойрані» вимагав пити, Скарлет помітила, що всі були так само захоплені, як і вона сама.
Вона подивилася з тремтінням щирого подиву на невисоку фігуру з кирпатим носом. Той чоловік не схожий на інших.
— Скарлет, люба, ти на устрицях знаєшся краще за мене. — сказала Морін, коли вони зайшли на ринок. — Може, покажеш, які найкращі? Я хочу приготувати печеню для чаювання Колума сьогодні.
— Для чаювання? Печеня згодиться як самостійна страва.
— Все правильно. Сьогодні він виступатиме на зборах, тож йому сили знадобляться.
— Що за збори? Ми теж підемо?
— Збори у Джаспера Ґріна. Там збирається американсько-ірландська волонтерська солдатська тренувальна група. Нас не пустять.
— А що там робитиме Колум?
— Ну, для початку він нагадає, що вони — ірландці, і байдуже, скільки років уже американці, потім розчулить і змусить сумувати за старою домівкою, а тоді примусить трясти кишенями й збирати допомогу для бідної Ірландії. Він дуже вправний оратор, так каже Джеймі.
— Можу уявити. У Колумі є щось надзвичайне.
— То ти допоможеш знайти надзвичайні устриці?
Скарлет розсміялася.
— Тіки без перлів, — мовила вона, наслідуючи говірку Морін. — Але бульйон із них вийде пречудовий.
Колум подивився на гарячу, наповнену по самі вінця миску й підняв брову:
— Морін, ти дуже поживний чай подаєш.
— На ринку устриці виглядали направду жирними, — усміхнулася Морін.
— А вони не друкують календарів у США?
— Колуме, їж печеню поки гаряча.
— Морін, зараз Великий піст. І тобі добре відомі правила: їсти дозволено один раз на день. А ми вже обідали.
То тітоньки таки мали рацію! Скарлет повільно опустила ложку на стіл. Вона подивилася на Морін із жалістю. Змарнувати таку їжу! Вона, мабуть, почувається зараз кепсько, такою винною. Навіщо Колум став священиком?
Скарлет була здивована побачити, що Морін усміхнулася й ложкою намагалася витягти устрицю.
— Колуме, я пеклом не переймаюся. Маю звільнення від обмеження родини О'Гарів. Ти також член родини, то їж устриці й насолоджуйся.
Скарлет була спантеличена.
— Звільнення? — запитала вона Морін.
Їй відповів Колум, але без доброго гумору Морін.
— Років тридцять тому в Ірландії був голод. Люди вмирали протягом двох років. Їсти не було чого, отож їли траву. Але потім не стало навіть трави. То було жахливо, просто жахливо. Дуже багато люду померло й помогти їм було неможливо. Ті, хто вижив, отримали звільнення від посту в деяких парафіях. О'Гари жили в одній з таких парафій, тож поститися вони не мусять, м'ясо їсти їм дозволено. — Колум пильно дивився на маслянисту рідину в своїй мисці.