Морін перехопила погляд Скарлет, звеліла їй мовчати, приклавши пальця до вуст, а потім жестом показала, що можна їсти.
Минуло досить багато часу перш ніж Колум узяв ложку в руки. Він не піднімав голову, поки їв, і подякував швидко. А тоді пішов до Патриції додому, де жив у кімнаті зі Стівеном.
Скарлет поглянула на Морін з цікавістю.
— Ти теж пережила голод? — запитала вона обережно.
— Так, — кивнула головою Морін. — Мій батько тримав шинок, тож нам не було так сутужно, як багатьом іншим. Люди завжди знайдуть копійчину на випивку, а ми могли купити молоко й хліб. Найгірше було селянам. Як же скрутно їм було! — Морін схрестила руки на грудях і здригнулася. Очі її були повні сліз, а голос дрижав, коли намагалася говорити. — У них була лише картопля, розумієш? Вони вирощували кукурудзу, розводили корів, брали в них молоко й робили масло, але все це продавали, щоб платити за свої ферми. Для себе їм залишалося трохи масла й молока, а ще кілька курок, щоб вряди-годи у неділю мати яйця. Проте здебільшого вони їли лише картоплю. Згодом картопля зогнила під землею, і їм не залишилося геть нічого. — Морін замовкла, гойдаючись уперед-назад, обіймаючи себе руками. Губи її тремтіли. Їй було боляче, тож вона голосно заридала, пригадуючи події того часу.
Скарлет підбігла й обійняла Морін за плечі.
Морін плакала на грудях у Скарлет.
— Ти не уявляєш, що це — не мати що їсти.
Скарлет подивилася на тліюче вугілля.
— Уявляю, — мовила вона й притисла Морін міцніше до себе. Вона розповіла їй про те, як поверталася додому до Тари з палаючої Атланти. В очах і голосі Скарлет не було й сліду сліз, коли вона розказувала про самотність і місяці блукання й голоду, коли вона ледь не померла. Проте при згадці, як повернувшись до Тари, знайшла маму мертвою, а батька не при собі, Скарлет не витримала.
Морін обіймала Скарлет, коли та плакала.
44
Кизил зацвів раптово, наче за одну ніч. Одного ранку, коли Скарлет і Морін вийшли на ринок, вздовж зеленого проспекту за будинком хмарами колихався цвіт.
— Хіба не чудово? — зітхнула радісно Морін. — Коли вранішнє сонце світить крізь ніжні пелюстки, вони стають майже рожевими. По обіді вони будуть білими, наче груди лебедя. Чудово, що місто висаджує таку красу, якою всі можуть милуватися. — Вона гучно вдихнула. — Скарлет, влаштуймо в парку пікнік — подихаємо зеленню і весною. Ходімо, нам багато чого слід купити. Сьогодні ввечері я пектиму, а завтра після меси проведемо день у парку.
Хіба вже субота? Скарлет подумки швидко рахувала, пригадувала. Невже вона в Саванні уже цілий місяць? Туга стисла їй серце. Чому Рет не приїхав? Де він? Не могли ж його справи у Бостоні так затягнутися.
— ...Бостон, — промовила Морін, і Скарлет зупинилася. Вона схопила Морін за руку й поглянула на неї з підозрою. Звідки їй відомо, що Рет зараз у Бостоні? Що вона взагалі знає? Скарлет їй нічого не казала.
— Скарлет, люба, що з тобою? Ти підвернула ногу?
— Що ти казала про Бостон?
— Сказала: шкода, що Стівена не буде на пікніку. Він сьогодні іде до Бостона. Там квітучих дерев не буде. Зате він побачиться з Томасом та його родиною і повернеться з новинами від них. Старий Джеймс зрадіє, я певна. Подумати лише: скільки братів розкидано Америкою...
Скарлет тихо йшла поруч із Морін. Їй було соромно за себе. «Як я могла бути такою грубою? Морін — моя подруга, найближча подруга, яку я коли-небудь мала. Ні, вона не шпигуватиме за мною, не лізтиме без дозволу в особисте життя. Просто минуло багато часу, а я й не помітила. Мабуть, тому я така підозрілива, тому визвірилася на Морін. Минуло стільки часу, a Рета досі немає».
Навіть не задумуючись, Скарлет погоджувалася з пропозиціями Морін стосовно їжі для пікніка, а в її голові, паче пташки в клітці, металися думки. Невже вона помилилася й слід було поїхати з тітоньками до Чарлстона? Чи варто було взагалі кудись їхати?
«Божеволію. Не можу більше про це думати, інакше закричу!»
Проте подумки Скарлет не припиняла запитувати саму себе:
«Можливо, варто поговорити про це з Морін? Вона завжди знаходить потрібні слова і розуміється, справді розуміється на багатьох речах. Вона все зрозуміє. Можливо, Морін зможе допомогти.
Ні, ліпше поговорю з Колумом! Завтра на пікніку часу буде вдосталь. Я скажу, що хочу поговорити, попрошу прогулятися. Колум знатиме, що робити».
Колум був схожий на Рета. Упевнений у собі, самодостатній, так само, як Рет. Інші чоловіки часто губилися поруч із ним, ніби він у кімнаті єдиний мужчина, а всі решта — просто хлопчики. Колум умів досягати свого, так само, як Рет, і робив це граючи — зовсім як Рет.