Скарлет сміялася про себе, пригадавши, як Колум розповідав про батька Поллі.
— Так, він великий лисий чоловік, могутній будівельник Мак-Мегон. Має він руки, наче кувалди, шви ледь не тріскають на рукавах його дорогого костюму, а костюм йому, безсумнівно, обирала місіс Мак-Мегон, щоби він пасував до її салону — чого б іще він був плюшевий? Побожний чоловік, і аж сам схиляється перед тою благочестивістю, яку заслужила його душа за побудову Божого дому тут, у Саванні, в Америці. Я благословив його, по-своєму скромно. «Яка віра! — сказав я. — Вірю, ви такий добрий християнин, що не берете і на копійку більше, ніж сорок відсотків прибутку від парафії». Як він заблищить очима, як стисне кулаки, як надмуться м'язи в нього, достоту як у бика, аж шовкові шви на плюшевих рукавах трісь-трісь-трісь. «Звісно, шановний будівничий, — кажу йому я, — другий би взяв п'ятдесят, коли вже єпископ і так не ірландець».
А тоді цей добрий чоловік показує свої чесноти. «Жах! — прогарчав він, аж я злякався, що від його крику повилітають шибки. — Хіба це ім'я для католика?» Потім він розповідав про нечестиві вчинки єпископа, вірити яким мені забороняє мій комірець. Я вислухав про його біди, випив чарчину, а тоді повідав про страждання кузини. Показав він благочестивий гнів, цей добрий чоловік. Я ледве спинив його, перш ні він встиг завалити дзвіницю власними ручиськами. Не думаю, що він виведе людей на страйк, але до кінця я не певен. І він пообіцяв висловити єпископу свою тривогу за долю Скарлет так, щоби цей смиканий коротун точно вже зрозумів, і повторювати свої аргументи так часто, поки він не переконається у серйозності проблеми.
— Чому це ти посміхаєшся капусті, цікаво мені знати? — запитала Морін.
Скарлет усміхнулися подрузі.
— Я щаслива, що на дворі весна і що у нас буде пікнік, — відповіла. «А ще я отримаю Тару, це точно».
Скарлет ніколи не бачила парку Форсайт. Концертний зал Годжсон розташовувався через дорогу від нього, але вона там була вже затемна. Скарлет не очікувала побачити таку красу, від якої перехопить подих. Вхід охороняла пара кам'яних сфінксів. Діти з тугою подивилися на велетів, вилазити на які було заборонено, й хутко побігли центральною алеєю. Їм довелося оминати Скарлет, яка застигла посеред алеї і дивилася просто перед собою.
Фонтан стояв на відстані двох кварталів від входу, проте його величезні розміри справляли враження, ніби він зовсім поруч. Арки й струмені води піднімалися й падали в усіх напрямах, наче потік діамантів. Скарлет була зачарована. Вона ніколи не бачила нічого видовищнішого.
— Ходімо, — сказав Джеймі. — Зблизька виглядає ще краще.
І це справді було так. Від яскравого сонця танцюючі струмені води вигравали веселкою. Вони виблискували, зникали, знову з'являлися. Побілені стовбури дерев по обидва боки алеї блищали в плямистій тіні листя й змушували фонтан відбивати сяючі відблиски. Коли Скарлет дійшла до залізної огорожі навколо фонтана, щоб подивитися на німфу на третьому ярусі, вона змушена була закинути голову назад так, що ледь не запаморочилося. Статуя була вищою за Скарлет і у високо піднятій руці тримала древко, з якого били струмені води — високо-високо, просто до чистого блакитного неба.
— Мені теж змієлюди до вподоби, — прокоментувала Морін. Скарлет поглянула, куди вона вказувала. Бронзові тритони схилилися у фонтані на елегантно вигнутих лускатих хвостах, тримаючи одну руку на стегні, а іншою прикладали ріжок до вуст.
Чоловіки розстелили килимки під дубом, який обрала Морін, жінки ж поставили кошики. Мері-Кейт і Кетлін взяли доньку Патриції та найменшого хлопчика Кеті поповзати на травичці. Решта дітей стрибали на газоні й гралися, як самі собі знали.
— Трохи відпочину, — сказала Патриція. Біллі допоміг їй сісти на землю, опершись спиною на стовбур дерева. — Йди вже, — додала роздратовано. — Не тримайся увесь день за мою спідницю. — Біллі поцілував її в щоку, а тоді зняв з плеча концертину й поставив поруч.
— Пізніше тобі зіграю, — пообіцяв Біллі й пішов до компанії чоловіків, які грали у бейсбол.
— Йди-но з ним, Метте, — запропонувала Кеті чоловікові.
— Так. А ще краще — йдіть усі, — сказала Морін, махаючи на них руками. Джеймі з синами відразу зірвалися з місця. Колум із Джералдом ішли позаду з Меттом і Біллі.
— Повернуться голодні наче вовки, от побачите, — пообіцяла Морін. В голосі її відчувалося щире задоволення. — Добре, що ми їжі набрали на ціле військо.