— Але це дуже схоже на життя на плантації, — вигукнула Скарлет. — А що, Тара стоїть за п'ять миль від Джонсборо, а коли туди приїжджаєш, то там нічого вже й нема, хіба залізнична станція та нікчемна маленька продуктова крамниця.
— О ні, Скарлет. На плантаціях є маєтки, а не прості вицвілі фермерські будинки.
— Ти не знаєш, про що говориш, Колуме О'Гара! Вілксівський маєток «Дванадцять дубів» був єдиним справжнім маєтком у всьому окрузі Клейтон. А решта починали з кількох кімнат із кухнею, а вже далі добудовували, що їм було треба.
Колум усміхнувся і визнав свою поразку. Втім, казав він, подарунки для сім'ї не можуть бути «міськими». Дівчатам більше придадуться сувої бавовни, а не атласу, а ще вони уявлення не матимуть, що робити з розмальованим віялом.
Скарлет поставила чашку на блюдце із рішучим брязкотом.
— Ситець! — сказала вона. — Закладаюся, що їм сподобається ситець. Він буває з різноманітними кольоровими візерунками, із нього можна пошити дуже гарні сукні. На повсякдень ми всі носили домашні сукні з ситцю.
— І чоботи, — додав Колум. Він витягнув з кишені грубу в'язку паперу і розгорнув її. — У мене тут імена і розміри.
Скарлет розсміялася з довжини списку.
— Як мед, то ложкою, Колуме.
-Що?
— Не зважай. У нас так кажуть.
«У Колумовому списку, мабуть, кожен чоловік, жінка і дитина в графстві Міт», — подумала вона. Це було дуже схоже на те, як тітка Юлейлія казала: «Раз ти вже й так ідеш на закупи, то не могла б придбати дещо й для мене?» І чомусь вона ніколи не пам'ятала, що потрібно віддати за це гроші, й Скарлет була готова заприсягтися, що ірландські друзі Колума виявляться такими ж забудькуватими.
— Розкажи мені ще про Ірландію, — попросила вона. В кавшіку залишалося ще багато кави.
— О, це на рідкість прекрасний острів, — м'яко сказав Колум. Він говорив з любов'ю в голосі про зелені пагорби із замками нагорі, про стрімкі струмки, які кишіли рибою, а навколо них росли квіти, про прогулянки між пахучих живоплотів у туманну й дощову погоду, про музику звідусіль, про небо ширше і вище, ніж будь-де в іншому місці, про сонце — ніжне й тепле, як поцілунок матері...
— Та ти майже так само сумуєш за домом, як і Кетлін.
Колум засміявся із себе.
— Не ридатиму за Америкою, це правда. Ніхто не шанує Америку більше за мене, і я з нетерпінням чекаю кожного приїзду сюди, але не проллю й сльозини, коли корабель відправиться додому.
— А я, мабуть, заплачу. Не знаю, що робитиму без Кетлін.
— То не залишайся без неї. Їдьмо з нами, подивишся на свій дім і свій народ.
— Я не можу.
— Це буде чудова пригода. В Ірландії прекрасно в будь-який час, але ніжність весни просто розіб'є тобі серце.
— Не хочу я розбитого серця, дякую, Колуме. Мені потрібна служниця.
— Я пришлю тобі Бриджит. Вона дуже хоче приїхати. Думаю, із самого початку треба було брати її, а не Кетлін, та ми хотіли, щоб Кетлін поїхала.
Скарлет зачула запах плітки.
— Навіщо вам було відсилати таку милу дівчину?
Колум усміхнувся.
— Жінки зі своїми запитаннями, — зітхнув він. — Ви всі однакові по обидва боки океану. Ми не схвалювали того чоловіка, який хотів із нею одружитися. Він був солдатом, а до того ж іще й безбожником.
— Ти маєш на увазі протестантом? Вона його кохала?
— Він закрутив їй голову своєю формою, ось і все.
— Бідна дівчина. Сподіваюся, він дочекається її повернення.
— Слава Богу, його полк повернувся в Англію. Більше він її не турбуватиме. Колумове обличчя було незворушне, як граніт. Скарлет притримала язика.
— То як щодо списку? — запитала вона, коли зрозуміла, що Колум не збирається розвивати тему. — Треба продовжити наші закупи. Знаєш, Колуме, в крамниці Джеймі є все, що тобі потрібно. Чому б нам просто не піти до нього?
— Не хочу поставити його в незручне становище. Він відчуватиме себе зобов'язаним поставити ціну, що буде для нього невигідною.
— Чесно, Колуме, ти зовсім нічогісінько не петраєш у веденні справ! Навіть якщо Джеймі продасть тобі товар за собівартістю, то від цього він тільки краще виглядатиме в очах постачальників, а отже, наступного разу отримає від них більшу знижку, — вона розсміялася з Колумового здивування. — У мене й самої є крамниця, я знаю, що кажу. Зараз поясню...
Вона тараторила без угаву, поки вони йшли до Джеймі. Колум був зачарований і, вочевидь, вражений, сталив запитання за запитанням.