— Колуме, — прогримів голос Джеймі, коли вони зайшли до крамниці. — Ти якраз нам дуже потрібен. Дядьку Джеймсе, Колум прийшов.
Старий вийшов із комірчини з оберемком тканини для прапорів.
— Чоловіче, Бог почув наші молитви, — сказав він. — Який колір краще підходить?
Він розклав тканину на прилавку. Вся вона була зелена, чотирьох схожих відтінків.
— Оцей найгарніший, — встряла Скарлет.
Джеймі з дядьком попросили Колума зробити вибір.
Скарлет надулася. Вона вже сказала їм, який найкращий. Що чоловікові знати, навіть якщо це Колум?
— Де ви його почепите? — запитав він.
— Над вікном на вулиці й усередині, — відповів Джеймі.
— Тоді варто поглянути на них тут, на світлі, — сказав Колум так серйозно, ніби вибирав колір на друк банкнотів. Скарлет це розізлило. До чого вся ця морока?
Джеймі помітив її надуті губи.
— Це для прикрас до дня Святого Патрика, люба Скарлет. Тільки Колум може сказати, який відтінок найближчий до справжнього кольору конюшини. Ми вже надто давно її не бачили — і дядько Джеймс, і я.
О'Гари говорили про день Святого Патрика з першого дня їхньої зустрічі.
— А коли це? — запитала Скарлет більше для годиться, ніж з інтересу.
Троє чоловіків вирячилися на неї.
— Ти не знаєш? — з недовірою запитав старий Джеймс.
— Якби знала, то не питала б, хіба ні?
— Завтра, — сказав Джеймі. — Завтра. І, люба Скарлет, це буде найкраще свято в твоєму житті!
Ірландці Саванни — як й ірландці в інших місцях — завжди святкували 17 березня. Це було свято покровителя Ірландії, воно мало і канонічне, і світське значення. Попри те, що дата припадала на Великий піст, у день Святого Патрика посту не було. Натомість було багато їжі, напоїв, музики і танців. Католицькі школи закривалися, як і католицькі крамниці, окрім салунів, які очікувано отримували найбільшу виручку в році.
Ірландці жили в Саванні з початку її заснування — боролися ще за американську революцію — а день Святого Патрика завжди був для них важливим святом. Та впродовж похмурого десятиліття занепаду після поразки Півдня до святкування почало приєднуватися все місто. 17 березня відбувався весняний фестиваль Саванни, і на один день усі ставали ірландцями.
На кожній площі стояли яскраво прикрашені ятки, де продавали їжу і лимонад, вино, каву й пиво. Жонглери й артисти з дресированими псами збирали натовпи на вулицях. Скрипалі грали на сходах ратуші та інших гордих, але обшарпаних будинків у місті. Зелені стрічки майоріли з квітучих гілок дерев, підприємливі чоловіки, жінки й діти продавали паперову і шовкову конюшину на кожній площі. На Броутон-стрит зелені стяги майоріли у кожній вітрині, а паростки свіжої зеленої виноградної лози були натягнуті між ліхтарями, щоб обгородити маршрут параду.
— Парад?! — вигукнула Скарлет, коли їй про це сказали. Вона торкнулася розеток із зелених шовкових стрічок, які Кетлін почепила їй у волосся.
— Ми вже закінчили? Як я виглядаю? Вже час?
Пора вже було йти. Спершу ранкова служба в церкві, а тоді святкування цілий день і цілу ніч.
— Джеймі казав, що у небі над парком пускатимуть феєрверки, аж поки голова не запаморочиться від усієї цієї величі, — сказала Кетлін. Її обличчя й очі аж світилися від захвату.
У зелених очах Скарлет з'явилася прагматична цікавість.
— Закладаюся, у твоєму селі не буває парадів і феєрверків, Кетлін. Ти шкодуватимеш, якщо не залишишся в Саванні.
Дівчина широко всміхнулася.
— Я назавжди їх запам'ятаю і розповідатиму про них біля вогнища у кожному домі. Коли я повернуся додому, поїздка до Америки стане чудовою пригодою. Коли я буду вдома.
Скарлет здалася. Цю дурненьку дівчину не переконаєш.
На Броутон-стрит вишикувалися люди, всі одягнені у щось зелене. Скарлет голосно розсміялася, коли побачила одну родину: причепурені діти у зелених бантах, шарфах чи з зеленими пір'їнами в капелюхах, вони були дуже схожими на О'Гарів. Тільки чорношкірими.
— Хіба я не казав тобі, що сьогодні всі ірландці? — широко всміхнувся Джеймі.
Морін підштовхнула її ліктем.
— Навіть божевільні сьогодні в зеленому, — сказала вона, киваючи в бік пари поруч.
Скарлет вивернула шию, щоб побачити. Господи Боже! Та це ж бундючний юрист її діда із якимось хлопцем, мабуть, своїм сином. Обидва у зелених краватках. Вона з інтересом розглядала усміхнених людей по обидва боки вулиці, шукаючи знайомі обличчя. Тут була Мері Телфар із гуртом леді, усі з зеленими стрічками в капелюшках. І Джером! Де він знайшов зелений плащ? «Дідуся тут, звісно ж, немає; будь ласка, Господи, нехай його тут не буде. Із ним же навіть сонце зайде і скисне». Ні, Джером був із темношкірою жінкою, що перекинула через плече зелений шарф. Уявіть собі, старий Джером із кислим обличчям має подружку! Та ще й років на двадцять за нього молодшу.