Її намучені зранені ноги вистукували по підлозі ритм рілу.
Вже два дні потому вона кілька годин поспіль протанцювала на вечірці з нагоди повернення Стівена з Бостона. А невдовзі після того прямувала з Колумом і Кетлін у відкритому екіпажі до пірсів на річці Саванні.
Зібратися було легко. Американці могли в'їжджати на Британські острови без паспорта. Не треба було навіть акредитивних листів, але Колум наполіг, щоби вона взяла один такий лист у банкірів. «Про всяк випадок», — сказав він. Лише не сказав, про який. Скарлет було байдуже. Її п'янила пригода.
— Ми точно не спізнимося на човен, Колуме? — хвилювалася Кетлін. — Ти пізно по нас приїхав. Джеймі зі всіма вийшов з дому годину тому, щоби встигнути.
— Точно-точно, — заспокоював Колум. Він підморгнув Скарлет. — І якщо я трошки й затримався, то це не моя провина, що Здоровань Том Мак-Магон хотів підтвердити свою обіцянку, що переконає єпископа, за склянкою-другою, і я не міг його образити.
— Якщо ми спізнимося на човен, я помру, — простогнала Кетлін.
— Ет, перестань хвилюватися, Кетлін-сердушко. Капітан без нас не відчалить, Шеймус О'Брайян мій давній друг. Тобі він буде не друг, якщо назвеш «Бріан Бору» човном. Це корабель, ще й дуже хороший. Сама скоро побачиш.
Тієї миті екіпаж завернув під арку, і вони помчали крізь темряву слизькою бруківкою, підскакуючи на нерівних каменях. Кетлін закричала. Колум розсміявся. Скарлет перехопило подих.
Тоді вони виїхали до річки. Гамір, хаос і яскраві кольори захоплювали навіть більше, ніж стрімка поїздка. Кораблі всіх розмірів і видів стояли вздовж дерев'яного пірса — більше кораблів, ніж вона коли-небудь бачила у Чарлстоні. Коні-ваговози тягнули навантажені вози, їхні дерев'яні і залізні колеса без угаву гуркотіли і гупали по бруківці. Гукали чоловіки. Бочки котилися по дерев'яних жолобах, а тоді з приголомшливим грюкотом гепалися на дерев'яні палуби. Ось один пароплав пронизливо засвистів, от і на другому забрязкав голосно дзвін. Босі вантажники співаючи пройшли по трапу із тюками бавовни в руках. Яскраві стяги і барвисті розцяцьковані прапорці тріпотіли на вітрі. Чайки ширяли і кричали над головами.
Їхній візник підвівся і ляснув батогом. Екіпаж смикнувся вперед, розганяючи натовп зівак і перехожих. Скарлет розсміялася, підставивши лице поривчастому вітру. Вони промчали повз гору бочок, готових до завантаження, обігнали повільну підводу і спинилися так різко, аж захитався весь екіпаж.
— Сподіваюся, ви не розраховуєте на доплату за наше посивіле після поїздки волосся, — сказав Колум візнику.
Він зіскочив униз і подав руку Кетлін, допомагаючи їй спуститися.
— Ти не забув мою коробку, Колуме? — перепитала вона.
— Всі речі доставили заздалегідь, люба. Все, поцілуй рідних на прощання. — Він вказав на Морін. — Це руде волосся, наче маяк, його не пропустиш.
Коли Кетлін відбігла, він тихо сказав Скарлет.
— Ти не забудеш, що я казав тобі про прізвище, Скарлет, люба?
— Я не забуду, — вона усміхнулася, радіючи з їхньої невинної змови.
— Ти будеш Скарлет О'Гара і тільки О'Гара на кораблі та в Ірландії, — підморгнув він їй. — Справа не в тобі, Скарлет, люба. Батлер — могутнє і відоме в Ірландії прізвище, тільки в нього погана слава.
Скарлет зовсім не заперечувала. Вона із задоволенням побуде О'Гарою стільки, скільки можна.
Як Колум і обіцяв, «Бріан Бору» був надійним, гарним кораблем. Корпус виблискував білизною та позолоченими завитками. Велетенські гребні колеса були смарагдові, з позолоченою облямівкою. Позолоченими ж літерами на два фути заввишки на колесах була виведена назва корабля у рамці з позолочених стріл. На флагштоку здіймався американський прапор, але зелений шовковий стяг із золотою арфою нахабно майорів на фок-щоглі. То був розкішний пасажирський корабель, щоби відповідати дорогому смаку багатих американців, які подорожували в Ірландію із сентиментальності — побачити села, звідки походили їхні діди-емігранти, або повихвалятися у всій своїй красі, відвідавши село, де народилися вони самі. Спільні кімнати та окремі каюти були величезні та пишно прикрашені. Натренована команда готова була виконати будь-який каприз. Порівняно зі звичайним пасажирським судном, у «Бріана Бору» був непропорційно великий трюм, адже американці ірландського походження везли з собою подарунки для всієї родини, а поверталися додому з численними сувенірами. Кожну скриню й коробку носії вантажили обережно, наче там скло. Нерідко так воно й було. Нащадки ірландських мігрантів у третьому поколінні, заможні дружини любили освітлювати кожну кімнату в новому домі кришталевими канделябрами з вотер-фордського скла.