Скарлет прихилилася спиною до стіни і закинула руки вгору, ліниво потягуючись. «О як мені добре. Байдуже жахливі відчуття у шлунку, мені неймовірно добре. Тепер Рет нікуди не подінеться. Він мій. Не можу дочекатися, щоб йому сказати».
Раптові сльози щастя потекли по її щоках, і її долоні прикрили живіт, захищаючи нове життя, яке зародилося всередині. О як же вона хотіла цю дитину! Ретову дитину. Їхню дитину. Ця дитина буде сильною, — вона знала, вона вже відчувала її маленьку силу всередині. Сміливе, безстрашне маля, як Гарні.
Думки Скарлет заполонили спогади. Голівонька Гарні вміщалася у її долоню, ледь більша, як у кошеняти. У Ретових великих руках вона була наче лялька. Як сильно він її любив. Його широка спина схилялася над колискою, глибокий голос белькотів по-дитячому — жоден інший чоловік не любив так свою дитину. Він так зрадіє, коли Скарлет йому розкаже. Вона собі ясно уявляла, як у його темних очах спалахне щастя і біла усмішка засяє на піратському обличчі.
Скарлет також усміхнулася цим думкам. «Я також щаслива, — подумала вона. — Так і має бути, коли ти чекаєш дитину. Меллі завжди так казала».
— О Господи! — прошепотіла вона вголос.
«Меллі померла під час пологів, а доктор Мід казав мені, що після викидня у мене все кепсько всередині. Я тому і не здогадалася, що вагітна, і не зауважила, що не було місячних — вони і так у мене не регулярні. А якщо ця дитина мене вб'є? О Господи, будь ласка, Боже, не дай мені померти, коли я нарешті отримала те, що зробить мене щасливою». Вона хрестилася знову і знову, чи то піддавшись забобонам і страху, чи то сподіваючись вблагати, вимолити для себе ласки.
Тоді Скарлет сердито струсонула головою. Що вона робить? Безглуздя. Вона була сильна й здорова. Це зовсім не схоже на те, як було у Меллі. Леле, Мамка завжди говорила, що це просто сором, що у неї пологи легкі, як у бродячої кішки. Все в неї буде добре, і в дитини також. І життя її буде чудове, і Рет любитиме їх із дитиною. Вони будуть найщасливішою, найбільш люблячою родиною у всьому світі. Боже, вона ж навіть не згадала про міс Еленор. От хто любить дітей! Міс Еленор від гордощів надметься, як пава, аж ґудзики на грудях повідлітають. Скарлет аж бачила, як вона ходитиме по ринку та розповідатиме цю новину усім-усім, навіть скоцюрбленому старому, який замітає сміття. Про цю дитину говоритимуть на кожному кутку Чарлстона ще до її народження.
«...Чарлстон... Ось куди мені треба їхати. Не в Ірландію. Хочу побачити Рета, хочу йому сказати».
Може, «Бріан Бору» заїде туди дорогою? Якщо капітан — давній друг Колума, Колум зможе його переконати. Очі Скарлет заблищали. Вона підвелася на ноги і вмилася, тоді прополоскала рот. Надто ще рання година, щоб іти до Колума, вона повернеться у ліжко, зіпреться на подушки і плануватиме далі.
Коли Кетлін прокинулася, Скарлет спала із задоволеною усмішкою на обличчі. «Нема куди поспішати, — вирішила вона. — Навіщо говорити з капітаном?» Можна ще познайомитися з бабусею та всією ірландською родиною. Можна перетнути океан та завершити пригоду. Вона довго чекала на Рета в Саванні. Ну, а він почекає новини про дитину. До її народження ще багато-багато місяців. Можна трохи порозважатися. Скарлет заслужила кілька веселих тижнів, перш ніж мусить повертатися до Чарлстона. Та звісно ж, їй у Чарлстоні і носа не дозволять на вулицю поткнути. Леді в делікатному становищі не можна бути активною.
Ні, спочатку вона побачить Ірландію. Ще один шанс їй ніколи не випаде.
І подорож на «Бріані Бору» також принесе їй задоволення. З іншими дітьми її ранкова нудота ніколи не тривала більше за тиждень. Мабуть, скоро минеться. Як і з Кетлін, за день-два із нею все буде гаразд.
Перетинати Атлантичний океан на «Бріані Бору» було наче застрягнути в ніч із суботи на неділю в домі О'Гарів у Саванні — тільки ще бурхливіше. Спочатку Скарлет шалено сподобалося.
Корабель скоро набрав повний комплект пасажирів, які підсіли ще в Бостоні та Нью-Йорку, але були зовсім не схожі на янкі. Всі вони були ірландцями і цим пишалися. В них вирувало життя, що так приваблювало Скарлет у родичах, і вони не пропустили жодної з розваг, що були на кораблі: брали участь у шашкових турнірах, із запалом змагалися у закиданні кілець на палицю, азартно билися об заклад на те, скільки миль корабель подолає наступного дня. Ввечері вони підспівували професійним музикантам і хвацько танцювали всі ірландські ріли та віденські вальси.
Навіть після танців розвалі не вщухали. У картярському салоні дами безперестанку грали у віст і Скарлет завжди запрошували до грального столу. За винятком кавових ставок у Чарлстоні, тут ставки були найвищі, ніж вона коли-небудь бачила, і кожне розкриття карт лоскотало нерви, а виграші тішили серце. Пасажири «Бріана Бору» були живим доказом того, що Америка — країна безмежних можливостей, і вони готові були витрачати зароблені нещодавно статки.