І все ж Скарлет зрадіє, коли морська подорож закінчиться. Незважаючи на те, як туго напинав вітер вітрила, корабель був надто великий, щоб ця прогулянка лоскотала їй нерви, як тоді, коли вони мчали наввипередки із штормом у Чарлстонській затоці. І скільки б не розводився Колум у мальовничих обіцянках, за весь час вони не побачили ще жодного дельфіна.
— Ось вони, Скарлет, люба! — зазвичай спокійний, мелодійний голос Колума забринів від збудження, він схопив її за руку і потягнув до поручнів при борту. — Наш супровід прибув. Скоро ми побачимо землю.
У небі над «Бріаном Бору» вже кружляли перші чайки. Скарлет на радощах кинулася Колумові на шию. А тоді знову, коли він показав їй гладкі сріблясті спини неподалік у воді. Вони таки дочекалися дельфінів.
Пізніше вона стояла поміж Колумом і Кетлін, міцно притискаючи до голови капелюшок, — сильний вітер раз по раз намагався його зірвати. Під парами вони входили в бухту. Скарлет не могла відвести зачарованого погляду від кам'янистого острова по правий борт. Вона повірити не могла, що існує у світі щось, здатне вистояти проти бурхливих хвиль, які піною розбивались об берег — навіть якщо це така стрімка кам'яниста стіна. Скарлет звикла до пологих схилів в окрузі Клейтон. Нічого химернішого за цю високу прямовисну скелю вона ще не бачила у своєму житті.
— Тут же ніхто не живе, правда? — спитала вона Колума.
— В Ірландії не марнують жоден клапоть землі, — відповів він. — Але там вистоїть хіба щось міцніше, як будують в Інішморі.
— В Інішморі... — повторила Скарлет красиве слово. Воно звучало, як музика, і не було схоже на жодне інше, яке вона коли-небудь чула.
Далі вона мовчала, Колум із Кетлін також. Всі вони дивилися на осяйну широку блакить затоки Голвей, думаючи про своє.
Колум побачив Ірландію в далечині, і серце його наповнилося любов'ю до неї і болем за її страждання. Як і не раз щодня, він знову присягнув знищити поневолювачів своєї країни і віддати її своїм людям. Він не боявся, що знайдуть зброю, заховану в скринях Скарлет. Доглядачі на митниці у Голвеї інспектували здебільшого вантажні судна, аби переконатися, що британському уряду сплачено всі податки. На «Бріан Бору» вони дивитимуться з презирством. Як і завжди дивилися. Успішні ірландці з Америки розпалювали їхнє відчуття зверхності і над ірландцями, і над американцями. «Хай так, — подумав Колум, — усе одно пощастило, що вдалося переконати Скарлет приїхати». Ховати зброю між її нижніх спідниць було набагато простіше, ніж у десятках американських чобіт і рулонах ситцю, які він купив. І може, вона трохи потрясе свій гаманець, коли побачить злиденність свого народу. Хоча він не надто на це сподівався — Колум був реалістом і з першого погляду бачив її наскрізь. Він не любив її менше через те, що вона така егоїстка. Він був священиком і прощав людям вади їхньої натури — звісно, якщо то були не англійці. Більше того, навіть коли він маніпулював нею, то все одно любив її, як любив усіх дітей О'Гарів.
Кетлін вчепилася пальцями у поручні. «Якщо не триматимусь міцно, то вистрибну за борт і попливу далі сама, — думала вона, — від щастя, що Ірландія близько. Я знаю, я дісталася би швидше за корабель. Дім! Дім! Дім...»
Скарлет втягнула повітря із присвистом. На тому маленькому острівцеві височів замок. Замок! Справжнісінький замок, із зазубреними вершечками. Ну і хай він наполовину зруйнований. Це був справжній, достеменний замок, як на картинках у дитячих книжках. Вона не могла дочекатися, коли нарешті побачить, на що ця Ірландія схожа.
Коли вони спустилися з Колумом по трапу, Скарлет зрозуміла, що ступила у зовсім інший світ. На пристані було так само гамірно й тісно, як у Саванні, туди-сюди снували люди, поспішали неповороткі переповнені вози, чоловіки завантажували чи розвантажували бочки, ящики й тюки, Але всі вони були білі і кричали одне до одного мовою, яку вона не розуміла.
— Це ґельська, староірландська мова, — пояснив Колум, — але не хвилюйся, Скарлет, люба. Її навряд чи де знають іще в Ірландії, крім як тут, на заході. Всі розмовляють англійською, в тебе не виникне труднощів.
Ніби всупереч цьому до нього заговорив чоловік із таким сильним акцентом, що Скарлет спочатку не второпала, що це у нього англійська.
Колум розсміявся, коли вона йому це сказала.
— І справді звучить чудернацько, — погодився він, — але це точно англійська. Така англійська, якою говорять самі англійці — просто в ніс, чисто зараз задихнуться. То був сержант королівської армії Її величності.