Скарлет захихотіла.
— А я думала, він ґудзики продає.
Сержант був убраний у короткий, тісний, химерно розцяцькований мундир. На грудях у нього було більше десятка лискучих латунних ґудзиків, розташованих по обидва боки мундира, а між кожною такою парою висіли широкі золоті плетені смужки. Скарлет вважала, що це більше схоже на прикраси для сукні.
Вона взяла Колума під лікоть.
— Я страшенно рада, що приїхала.
І це була правда. Все було таке інакше, таке нове. Не дивно, що людям так подобається подорожувати.
— Багаж нам доправлять відразу в готель, — сказав Колум, повернувшись до лавки, на якій залишив Скарлет із Кетлін. — Я про все домовився. Завтра виїдемо до Маллінґара, а там додому.
— А не можна поїхати просто зараз? — з надією запитала Скарлет. — Ще рано — ледве полудень.
— Але потяг відправився о восьмій ранку, Скарлет, люба. Готель хороший, і кухня у них добра.
— Я пам'ятаю, — додала Кетлін. — І цього разу віддам належну шану тим вишуканим солодощам. — Вона сяяла від щастя — зовсім не та дівчинка, якою Скарлет знала її в Саванні. — Дорогою в Америку я надто горювала, мені і шматок в горло не ліз. О Скарлет, ти й не уявляєш, що це для мене таке — відчувати під ногами землю Ірландії. Я готова впасти на коліна і її цілувати.
— Ходімо, — покликав Колум. — І так важко буде знайти візника, сьогодні ж субота, ще й ярмарок.
— Ярмарок? — перепитала Скарлет.
Кетлін заплескала в долоні.
— Ярмарок у такому великому місті як Голвей! О Колуме, це, мабуть, неймовірно.
Це перевершувало будь-які сподівання і здавалося Скарлет не лише «неймовірним», а й захопливим та незнайомим. Уся вкрита травою площа перед готелем «Рейлвей» вирувала життям, грала барвами. Коли візник висадив їх перед готелем, вона вблагала Колума негайно приплатися, грець із тими кімнатами чи обідом. Кетлін їй вторувала:
— З яток продають купу їжі, Колуме, і я хочу купити панчохи в подарунок дівчатам удома. В Америці таких не буває, інакше я би вже купила. Бриджит ночами не спить, так сильно хоче такі панчохи, я знаю.
Колум усміхнувся.
— Не здивуюся, якщо виявиться, що і Кетлін О'Гара трохи собі мріє про панчохи. Ну гаразд. Я піду влаштую все у готелі. А ти простеж, щоб кузина Скарлет не загубилася. Гроші у тебе є?
— Ціла жменя, Колуме. Джеймі мені дав.
— То американські гроші, Кетлін. Тут такі не ходять.
Скарлет запанікувала і схопила Колума за руку. Що це він таке каже? Хіба її гроші тут нічого не варті?
— Вони просто інакше виглядають, Скарлет, люба. Тобі цікаво буде порозглядати англійські гроші. Я поміняю на нас усіх. Скільки тобі?
— Весь мій виграш у карти. Зеленими банкнотами, — останнє слово вона виплюнула з презирством і гнівом. Всі знали, що банкноти не варті цифр, які на них написані. Треба було витребувати свій виграш у сріблі чи золоті. Вона відкрила ридикюль і витягнула пачку складених удвоє купюр по п'ять, десять і одному долару.
— Обміняй ось це, якщо можна, — сказала вона і передала гроші Колуму. Він звів брови.
— Так багато? Добре, що ти ніколи не запрошувала мене зіграти з тобою, Скарлет, люба. В тебе тут доларів мабуть із двісті.
— Двісті сорок сім.
— Поглянь на це, Кетлін-сердушко. Ти більше ніколи не побачиш стільки грошей в одній купі. Хочеш потримати?
— О ні, я не смію, — вона позадкувала, сховавши руки за спину і не зводячи широких очей із обличчя Скарлет.
«Можна подумати, не купюри зелені, а я сама», — подумала Скарлет збентежено. Дві сотні — не так вже й багато. Десь стільки коштувала її накидка з хутра. Звісно, Джеймі заробляє принаймні двісті на місяць у крамниці. Нема чого Кетлін так витріщатися.
— Ось, — Колум простягнув руку. — Тут по кілька шилінгів на кожну з вас. Купіть собі щось, поки я піду в банк, а потім зустрінемося біля того прилавку з пирогами і перекусимо.
Він вказав на жовтий прапорець посеред залюдненої площі.
Скарлет глянула в той бік, і її спиною пробіг холодок. На вулицю між сходами до готелю та площею повільно виходили корови. Як же вона перейде?
— Давай мені на нас обох, — сказала Кетлін. — Ось мої долари, Колуме. Ходімо, Скарлет, візьми мене за руку.
Сором'язлива дівчина, яку Скарлет знала у Саванні, щезла без сліду. Кетлін повернулася додому. Її щоки розцвіли здоровим рум'янцем, очі сяяли, а усмішка була яскравіша за сонце в небі.