Скарлет спробувала відкараскатися, знайти якусь відмовку, але Кетлін була невблаганна. Вона провела їх крізь стадо корів, тягнучи Скарлет за руку позаду себе. За кілька секунд вони вже опинилися на площі. Скарлет не встигла і закричати від страху або від злості на Кетлін. А вже на площі так захопилася, що миттю забула про страх чи злість. Вона любила ринки у Чарлстоні та Саванні за метушню, різнобарв'я і багатий вибір. Але вони й поруч не стояли із ярмарком у Голвеї.
Хоч куди глянь, усюди щось відбувалося. Чоловіки й жінки торгувалися, купували, продавали, сварилися, сміялися, розхвалювали, критикували, радилися — стосовно овець, курчат, півників, яєць, корів, свиней, масла, вершків, кіз, віслюків...
— Як мило! — примовляла Скарлет, роздивляючись рожевих писклявих поросят у кошиках... пухнастих віслючат із довгими рожевими вухами... і — знову і знову — яскраві сукні десятків жінок і дівчат.
Побачивши найпершу, вона вирішила, що дівчина вбрана у карнавальний костюм, але тоді побачила таку сукню на другій, третій, десятій — і усвідомила, що вони всі вдягнені однаково. Не дивно, що Кетлін згадувала панчохи! Куди би Скарлет не глянула, з-під спідниць виднілися дівочі ніжки у яскравих смугастих синьо-жовтих, біло-червоних, жовто-багряних і синьо-білих панчішках. Замість чобіт дівчата у Голвеї носили чорні низькі шкіряні черевички без халяви та на низькому підборі, і спідниці їхні на чотири-шість дюймів підіймалися над взуттям, привідкриваючи гомілки. Ще й які спідниці! Широкі і пишні, яскраві під стать панчохам, насичених червоного, синього, зеленого і жовтого кольорів. Блузки були також яскраві, але трохи темнішого відтінку, і носилися з довгими рукавами, застебнутими на ґудзики, і білою накрохмаленою лляною хусточкою, зашпиленою на грудях.
— Я теж хочу такі панчохи, Кетлін! І таку спідницю. І блузку, і хусточку. Я мушу собі таке купити. Воно все таке гарне!
Кетлін радо всміхнулася.
— Тобі подобається ірландський одяг, Скарлет? Я така рада! Ти так елегантно вдягаєшся, я боялася, що ти сміятимешся з нас.
— Я б залюбки вдягалася по-ірландському щодня. Ви таке носите вдома? От ти щасливиця, не дивно, що ти хотіла повернутися.
— Це святкове вбрання, на ярмарок і щоби сподобатися залицяльникам. Що вдягають на будень, я тобі також покажу, ходімо.
Кетлін знову схопила Скарлет за зап'ястя і повела крізь натовп, як вела поміж коровами. Посеред площі стояли столи — дошки на дерев'яних підпорках, на яких порозкладали всілякі приваби для жінок. Скарлет не могла відвести очей. Вона хотіла купити все, що бачила. «Глянути тільки, які панчохи... і чудові шалі, такі м'які на дотик... Боже, яке мереживо! Та моя кравчиня в Атланті душу продасть за таке ошатне і майстерне мереживо. Ось, ось спідниці! О святі небеса, як же мені личитиме ось цей відтінок червоного, і синій також. Але зачекайте — ось ще одна синя на наступному столі, трохи темніша. Яка ж краще? О, і ще ось там світліша червона...»
У неї голова ішла обертом від такого розмаїття. Вона мусила все помацати — вовна була така м'яка, груба, барвиста і тепла навіть крізь рукавичку. Швидко прийнявши рішення, Скарлет стягнула з руки рукавичку, щоби краще відчути волокна на дотик. Це не було схоже на жодну іншу тканину, якої вона торкалася раніше.
— Я чекав вас біля пирогів, і мені слинка від голоду котилася, — сказав Колум. Він накрив руку Скарлет своєю долонею. — Не хвилюйся, Скарлет, люба, ми сюди ще повернемося. — Він припідняв капелюх і кивнув жінкам у чорному, які сиділи за столами. — Хай сонце повік осяває вашу добру роботу. Я перепрошую за свою американську кузину. В неї язика відняло від захвату. Зараз я її погодую, і, як дасть свята Бригіта, вона згадає мову, коли повернеться.
Жінки усміхнулися Колуму, позираючи скоса у бік Скарлет, і відказали «Дякуєм, отче», коли він відтягував її геть.
— Кетлін мені сказала, ти там наче оглохла, — розсміявся він. — Вона тебе кілька разів смикала за рукав, бідолашна, а ти на неї навіть не глянула.
— Я про неї зовсім забула, — зізналася Скарлет. — Я ще ніколи не бачила відразу стільки багато гарних речей. Я вирішила купити костюм на день народження бабусі. Але не знаю, чи дочекаюся і не вдягну раніше. Скажи мені правду, Колуме: думаєш, можна мені, поки я тут, ходити як ірландка?
— Думаю, лише так ти і маєш ходити, Скарлет люба.
— Як весело! Яка чудова подорож, Колуме. Я така рада, що приїхала!
— Ми теж усі тобі раді, кузино Скарлет.
Вона зовсім не розумілася на англійських грошах. Фунти були паперові і важили менше за унцію. Пенні були величезні, завбільшки як срібні долари, а монета в два пенні була менша за одне пенні. Ще були монети у півпенні й шилінги... Все було надто заплутано. Зрештою, яка різниця, то було все задарма, то виграш у віст. Єдине, що мало значення, це те, що спідниці коштували два шилінги, а черевики — один. Панчохи продавали за кілька пенні. Скарлет віддала торбинку з монетами Кетлін.