— Спини мене, перш ніж вони закінчаться, — сказала вона і почала купувати.
До готелю вони всі троє ішли навантажені покупками. Скарлет накупила спідниць кожного кольору й виду — найтонші носили ще й замість нижніх спідниць, розказала Кетлін, — і кількадесят пар панчіх — для себе, для Кетлін, для Бриджит, для всіх інших кузин, з якими вона збиралася познайомитися. Ще вона купила сорочки і ярди, ярди мережива, широкого і вузького, — і на комірці, і на шалі, і на витончені маленькі чепчики. Також купила довгий блакитний плащ із каптуром, і ще червоний, бо не могла вибрати між цими двома, і чорний, бо Кетлін сказала, що на щодень тут носять чорне, і з тієї ж причини чорну спідницю, яка би закрила кольорові спідниці внизу. Лляні хусточки і сорочки, а ще лляні нижні спідниці — такого льону вона ще не бачила — і шість десятків лляних носовичків. Силу-силенну шалей, — вона втратила рахунок.
— Я так втомилася, — щасливо простогнала Скарлет, коли впала на плюшеву канапу у вітальні готельного номеру. Кетлін кинута торбинку з грошима їй на коліна. Там лишалося ще більше половини. — Боже, — сказала Скарлет, — мені й справді сподобається в Ірландії.
48
Скарлет була зачарована своїми яскравими «костюмами». Вона спробувала переконати Кетлін перевдягнутися удвох і повернутися на площу, але дівчина була ввічливо непохитна у відмові.
— За стіл сядемо пізно, Скарлет, відповідно до англійського звичаю в готелі, а завтра зранку нам виїжджати. Ярмарків буде багато, в місті неподалік нашого села щотижня ярмарок.
— Але не такий, як у Голвеї, якщо тобі вірити, — з підозрою зауважила Скарлет.
Кетлін визнала, що місто Трім набагато, набагато менше. Проте вона все одно не хотіла повертатися на площу. Скарлет знехотя від неї відчепилася.
Готель «Рейлвей» славився своєю чудовою кухнею та обслугою. Двоє офіціантів у лівреях посадовили Кетлін зі Скарлет за великим столом біля високого, завішаного портьєрами вікна, тоді встали за спинками їхніх крісел, подаючи страви. Колуму не дісталося окремого офіціанта, тож довелося обійтися офіціантом у фраку, який відповідав за весь столик. О'Гари замовили трапезу із шести страв, і Скарлет смакувала котлетою зі славнозвісного голвейського лосося, присмаченою ніжним соусом, коли з боку площі почулася музика. Вона відсунула важкі портьєри, обшиті китицями, шовкові штори за ними і товсте мереживне полотнище перед самим вікном.
— Я так і знала! — оголосила вона. — Я знала, що треба було вертатися. На площі танцюють. Ходімо туди негайно.
— Скарлет, люба, ми тільки сіли за стіл, — заперечив Колум.
— Дур-ни-ці! Ми від'їлися на кораблі, навіщо нам ще один нескінченний обід. Я хочу вдягнути костюм і танцювати.
Ніщо не могло переконати її відступитися.
* * *
— Я зовсім тебе не розумію, Колуме, — сказала Кетлін.
Вони вдвох сиділи на лавці неподалік від танцюристів на площі, на випадок. якщо Скарлет знадобиться їхня допомога. Вона вдягнула синю спідницю поверх нижніх червоної з жовтою і танцювала ріл так, ніби знала його з народження.
— Що саме ти не розумієш?
— Чого ми ночуємо в цьому розкішному англійському готелі, наче ми коралі й королеви? І якщо вже так, то чого не лишилися на розкішний бенкет? Більше нам таких страв не бачити, я тобі точно кажу. Невже ти не міг сказати Скарлет «Ні, ми не підемо», як говорила я?
Колум охопив руками її долоню.
— Річ у тому, моя менша сестро, що Скарлет поки не готова до правди про Ірландію чи про роль, яку у ній відіграють О'Гари. Я сподіваюся показати їй усе поступово, щоб їй було легше. Хай краще думає, що це весела пригода, і перевдягається в ірландський стрій, ніж дізнається, що подоли її розкішних суконь скоро вкриються брудом. Вона побачить, як ірландці танцюють ріл, і вони їй сподобаються, незважаючи на просте вбрання і брудні руки. Це важливо, хоча я би краще пішов спати.
— Але завтра ми все одно їдемо додому, правда? — туга Кетлін бриніла в питанні.
Колум стиснув її руку.
— Завтра поїдемо додому, це я тобі обіцяю. Але ми візьмемо квитки у вагон першого класу, і ти завтра цьому не дивуйся. А зупиниться Скарлет у Моллі з Робертом, і ти ні слова проти цього не скажеш.