Він передав їм горнята з чаєм і щось замотане у тканину, саме як потяг почав рухатися.
— Спробуй, це особливий ірландський дріжджовий хліб, — зараз він уже усміхався.
На грубій лляній тканині лежали великі кусні смачного, легкого хліба з фруктами. Скарлет і шматок Кетлін з'їла також і попросила Колума ще їй такого дістати, коли вони зупиняться на наступній станції.
— Потерпиш ще з півгодини? Ми тоді зійдемо з потяга і нормально поїмо.
Скарлет із захватом погодилася. Подорож потягом і замки за вікном уже втратили для неї свою новизну. Вона готова була зійти хоч тепер.
Але станція називалася «Маллінґар», а не «Адамстаун». Бідолашка, — сказав Колум, — хіба він її не попереджав? Вони лише частину дороги зможуть доїхати потягом. Пообідавши, далі вони помандрують в екіпажі. Це десь із двадцять миль, дістануться ще до сутінків.
Двадцять миль! Та це ж як від Атланти до Джонсборо. Вони добиратимуться вічність, вони вже й так їхали потягом майже шість годин. Їй довелося зібрати всю волю, аби усміхнутися приязно, коли Колум представив свого друга Джима Дейлі. Той був навіть не гарний. А от фургон мав добротний — з високими яскраво-червоними колесами і блискучими блакитними стінками із золотим написом «ДЖ. ДЕЙЛІ». «Хай би чим він займався, — подумала Скарлет, — справи у нього йдуть добре».
Джим Дейлі тримав бар і пивоварню. Хоч вона і сама здавала будинок під салун, Скарлет ніколи в ньому не бувала, і велика кімната, просякнута ароматами хмелю і солоду, приємно пахла для неї забороненим плодом. Вона із цікавістю глянула на довгий, натертий до блиску дубовий шинквас, але не мала часу роздивитися всі деталі, коли Дейлі вже відчинив наступні двері і провів її в коридор. О'Гари пообідали з ним і його сім'єю у їхніх житлових кімнатах над баром.
Це був хороший обід, але з таким самим успіхом вона могла лишатися у Саванні. Нога ягняти із м'ятною підливою і товченою картоплею нічим не могли її здивувати. І говорили тут лише про О'Гарів із Саванни, про їхні справи та їхнє здоров'я. Мати Джима Дейлі виявилася ще однією з родини О'Гарів. Скарлет би й не здогадалася, що вона в Ірландії, тим більше в кімнатах над салуном. Ніхто з родини Дейлів не цікавився особливо її думкою. Вони більше переймалися розмовами про себе.
Після обіду все пішло на краще. Джим Дейлі наполіг особисто показати їй Маллінґар. Скарлет ішла з ним під руку, Колум із Кетлін ступали слідом. «Не те щоби там було на що дивитися», — подумала Скарлет. У вбогому маленькому містечку з однією лише вулицею налічувалося вп'ятеро більше барів, ніж магазинів, проте незле було розім'яти ноги. Міська площа була вдвічі менша, ніж у Голвеї, і там нічого не відбувалося. Молода жінка в чорній шалі, накинутій на голову й груди, підійшла до них із простягнутою рукою.
— Хай благословить вас Бог, сер та леді, — жалібно запричитала вона.
Джим кинув кілька монет у її долоню, і вона присіла в реверансі й повторила благословення. Скарлет була нажахана. Боже, це ж жебрачка, ото нахабство! Скарлет би точно нічого їй не дала — чого б дівчині не знайти роботу, вона ж, ніби, цілком здорова.
Позаду почувся гучний сміх, і Скарлет озирнулася. З бічної вулички на площу вийшов гурт солдатів. Один із них знущався із жебрачки, тримаючи монету в неї над головою, щоб вона не могла дістати. Які жорстокі! Але на що вона розраховувала, прохаючи милостині в громадському місці? Ще й у солдатів. Кожному зрозуміло, що вони будуть жорстокі і грубі... Хоча Скарлет мусила визнати, їх було важко назвати солдатами. У цих безглуздих розцяцькованих мундирах вони більше скидалися на іграшкових. Вочевидь, крім як марширувати на парадах, солдатського життя вони й не бачили. Дяка Богу, в Ірландії немає справжніх солдатів, таких як янкі. Ні змій, ні янкі.
Солдат кинув монетку у брудну, спінену калюжу, і вони знову всі розсміялися. Скарлет побачила, як Кетлін повисла на руці Колума, але він вирвався і підійшов до солдатів із жебрачкою. Господи, а що, як він зараз почне проповідувати їм про обов'язок справжнього християнина? Колум закотив рукави, і вона задихнулася. «Який же він подібний на тата! Він полізе у бійку?»
Колум опустився на коліна на вимощеній бруківкою площі і виловив монетку з огидної смердючої калюжі. Скарлет видихнула з полегшенням. Вона і на хвилинку би не хвилювалася, чи вистоїть Колум проти одного з тих солдатиків у тюхтійських штанцях, але п'ять може бути занадто навіть для О'Гари. І взагалі, чого б йому зчиняти такий гамір через якусь жебрачку?