Колум встав, розвернувшись спиною до солдат. Вони помітно збентежилися через те, чим обернувся їхній жарт. Коли Колум взяв жінку під руку і відвів убік, вони розвернулися в протилежному напрямку і швидко відійшли до наступного повороту.
«Ну що ж, нічого страшного не сталося, ніхто не постраждав, — подумала Скарлет. — Крім колін на штанах Колума. Мабуть, вони і так сильно зношуються і псуються, адже він священик. Дивно, переважно я про це забуваю. Якби Кетлін не витягнула мене з ліжка на світанку, я би й не згадала, що перед потягом треба піти на службу».
Решта прогулянки містом була дуже короткою. На Ройял-канал не було човнів, і Скарлет зовсім нецікаво було слухати Джима Дейлі, який з ентузіазмом розповідав про подорож до Дубліна каналом замість потяга. Що їй до Дубліна? Їй треба до Адамстауна.
І невдовзі її бажання здійснилося. Коли вони повернулися з прогулянки, під баром Джима Дейлі їх чекав маленький потріпаний екіпаж. Чоловік у фартухові і в одній лише сорочці припасовував зверху їхні скрині з багажем. Валізи вже були прикріплені ззаду. Якщо скриня Скарлет зараз важила набагато менше, ніж на станції, коли Джим Дейлі з Колумом переносили її у фургон, ніхто і словом про це не обмовився. Надійно закріпивши всі речі, чоловік у сорочці зник у барі. Повернувся він одягнений у візникове пальто з пелериною і циліндр.
— Я теж Джим, — сказав він коротко. — їдьмо.
Скарлет сіла всередину і вмостилася у дальньому кутку. Кетлін сіла біля неї, Колум навпроти.
— Боже благослови вашу дорогу! — гукали Дейлі їм услід.
Скарлет із Кетлін махали їм носовичками з вікна. Колум розстебнув пальто і зняв капелюх.
— Не знаю, як ви, а я спробую трохи поспати, — сказав він. — Сподіваюся, ви, леді, вибачите мені босі ноги. — Він зняв чоботи і простягнув ноги, поклавши стопи в шкарпетках на сидіння між Скарлет і Кетлін.
Вони переглянулися і також розв'язали шнурівки на черевиках. За кілька хвилин вони також вмостилися, знявши капелюхи і прихиливши голови до стін екіпажу, а ноги витягнувши по обидва боки від Колума. «Ох, якби тільки на мені був мій голвейський костюм, мені було б набагато зручніше», — подумала Скарлет. Хоч як вона поверталася, одна із планок заповненого золотом корсета все одно впивалася їй у ребра. Та незважаючи на це, вона швидко провалилася в сон.
Скарлет прокинулася, коли дощ зацяпотів по вікнах, але скоро тихий звук заколисав її знову. Коли вона прокинулася знову, вже сяяло сонце.
— Ми вже приїхали? — сонно запитала вона.
— Ні, ще довго, — відповів Колум.
Скарлет визирнула у вікно і заплескала в долоні від захвату.
— О, поглянь на ці квіти! Я звідси дістану. Колуме, відкрий вікно. Я назбираю собі букет.
— Відкриємо, коли зупинимося. Від коліс летить сильна курява.
— Але я хочу нарвати квітів.
— Це звичайний живопліт, Скарлет, люба. Вдома будуть такі ж самі.
— Глянь, із цього боку також росте, — зауважила Кетлін.
«І справді», — побачила Скарлет. З боку Кетлін до невідомої лози із яскраво-рожевими квітами можна було дотягнутися рукою. Як чудово — подорожувати, коли по обидва боки від тебе стіни з квітів. Коли Колум заплющив очі, вона повільно опустила вікно.
49
— Скоро дістанемось до Рагарні, — сказав Колум. — А там ще кілька миль — і ми в графстві Міт.
Кетлін щасливо зітхнула. В очах Скарлет затанцювали іскорки. Графство Міт. «Тато казав, що воно схоже на рай. Тепер я бачу чому». Вона вдихнула солодкий аромат, що линув крізь прочинене вікно — суміш легких пахощів рожевих квітів, насичений запах нагрітої сонцем трави на невидимих полях, що розкинулись за живоплотами, і пікантний гострий дух самих живоплотів. «Якби ж він міг бути тут зі мною — це було б чудово! Треба буде радіти всьому вдвічі більше — за себе і за нього». Вона глибоко вдихнула і вловила в повітрі відтінок свіжості, що йде від води.
— Мабуть, знову буде дощ, — сказала вона.
— Це не надовго, — пообіцяв Колум. — А запах після нього стане ще солодшим.
Вони так швидко проминули Рагарні, що Скарлет мало що встигла побачити. Щойно тут був живопліт, аж раптом на його місці постали тверді стіни, а крізь вікно екіпажу на неї дивилося чуже обличчя. Вона все ще боролася із шоком від того, що очі незнайомця так несподівано з'явилися нізвідки, коли екіпаж прогримів повз останній ряд будинків і на їхньому місці знову постав живопліт. Вони навіть не сповільнилися.