— Ми ненадовго, — сказав Колум, наче прочитавши її думки. — Кетлін чекає нас на чашку чаю.
Скарлет попрямувала за ним навколо будинку до входу. Верхня половина синіх дверей була відкрита, але вона не могла розгледіти всередині нічого, крім тіней. А ще там був дивний запах — землянистий і кислуватий. Вона наморщила носа. Так пахне глибока старість?
— Ти почула запах торфу, люба Скарлет? Це справжнє тепле серце Ірландії. У Моллі в каміні палять вугілля — це все їхні спроби жити по-англійському. Саме запах торфу, що горить, означає, що ти вдома. Морін казала мені, що він їй часом сниться і вона прокидається з ностальгією в серці. Хочу привезти їй кілька брикетів, коли повернемося до Саванни.
Скарлет з цікавістю вдихнула. Це був дивний запах — наче дим, але не зовсім. Вона пройшла за Колумом крізь низькі двері до будинку, кліпаючи, щоб пристосувати очі до сутінків усередині.
— Це вже нарешті ти, Колуме О'Гара? Хотіла б я знати, навіщо ти привів до мене Моллі, якщо Брайді обіцяла мені зустріч із Джералдовою донькою? — її голос був тонкий і сварливий, але не надтріснутий чи слабкий.
Скарлет переповнювали полегшення і здивування. Це була татова матір, про яку він стільки разів розповідав.
Вона протиснулася повз Колума й опустилася навколішки біля старої жінки, що сиділа на дерев'яному кріслі біля каміну.
— Я Джералдова донька, бабусю. Він назвав мене на вашу честь — Кеті-Скарлет.
Старша Кеті-Скарлет була маленька, смаглява, її шкіра потемніла від століття перебування на відкритому повітрі, під сонцем і дощем. Вона мала кругле, як яблуко, обличчя, ще й зморщене, як яблуко, що вже довго полежало. Та збляклі блакитні очі були ясні й проникливі. Товста блакитна шерстяна шаль огортала її плечі, а її краї з торочками схрещувалися в старої на грудях і спускалися аж до колін. Її тонке сиве волосся прикривав червоний плетений чепець.
— Дай гляну на тебе, дівчино, — сказала вона. Її жорсткі пальці взяли Скарлет за підборіддя.
— Сили небесні, а він таки казав правду! В тебе очі зелені, як у кота. — Вона швиденько перехрестилася. — Хотіла б я знати, звідки вони в тебе взялися. Я думала, Джералд був п'яний, коли писав мені про це. Скажи мені, Кеті-Скарлет, твоя люба матуся була відьмою?
Скарлет розсміялася.
— Вона радше була святою, бабусю.
— Справді? Й одружилася з моїм Джералдом? Дивовижно. Чи, може, це життя з ним зробило її святою через усі нещастя. Скажи мені, він до смерті залишався таким сварливим, упокій, Господи, його душу?
— Боюсь, що так, бабусю.
Старенька відштовхнула її.
— «Боїшся»? А я тішуся. Я молилася, щоб Америка його не змінила. Колуме, поставиш свічку подяки в церкві від мого імені?
— Обов'язково.
Очі старої й далі уважно розглядали Скарлет.
— Ти не мала на увазі нічого поганого, Кеті-Скарлет. Я тобі пробачаю, — раптом усміхнулася вона. Спочатку усміхнулися очі, а тоді й маленькі стиснуті губи розтиналися в ніжній усмішці. В роті не було жодного зуба. — Замовлю ще одну свічку за те, що Господь благословив мене радістю побачити тебе на власні очі, перш ніж я помру.
Очі Скарлет наповнилися сльозами.
— Дякую, бабусю.
— Нема за що, нема за що, — сказала стара Кеті-Скарлет. — Забирай її, Колуме, я хочу відпочити.
Вона заплющила очі, а її підборіддя лягло на загорнуті в шаль груди.
Колум торкнув Скарлет за плече.
— Ходімо.
Кетлін вибігла через прочинені червоні двері будинку поблизу, розганяючи невдоволених курей по двору.
— Ласкаво просимо в наш дім, Скарлет, — радісно вигукнула вона. — Чай уже заварюється, а ще спеціально для тебе є свіжий дріжджовий хліб.
Скарлет була знову здивована змінами, що відбулися з Кетлін. Вона виглядала такою щасливою. І такою сильною. Вона була вбрана в те, що Скарлет і досі вважала лише костюмом, — коричневу спідницю до кісточки поверх синіх і жовтих нижніх спідниць. Спідниця була задерта з одного боку і запхана в домотканий фартух, зав'язаний навколо талії, тому було видно яскраві нижні спідниці. У Скарлет не було жодної сукні, яка могла б із цим зрівнятися. Але її здивувало, чому Кетлін була боса, якщо смугасті панчохи так чудово довершили б її образ?
Вона вже думала про те, щоб попросити Кетлін пожити з нею у Моллі. Навіть якщо Кетлін не робила таємниці з того, що недолюблює свою зведену сестру, вона мала б витерпіти з нею десять днів, бо була дуже потрібна Скарлет. У Моллі була покоївка, яка також виконувала обов'язки камеристки, та вона була безнадійно невміла, коли йшлося про зачіску. Однак ця Кетлін — щаслива вдома, впевнена в собі — була зовсім не тією людиною, яка вхопиться за можливість виконувати її прохання, — Скарлет це одразу побачила. Не варто було навіть натякати на переїзд, доведеться обходитися незграбним шиньйоном чи одягати сітку для волосся. Вона стримала розчароване зітхання і зайшла в будинок.