— Колум має рацію щодо одного, — сказала Кетлін. — Денієл благословив тебе як глава сім'ї. Коли вже не зможеш терпіти Моллі ані хвилини більше, тут тобі знайдеться місце, якщо захочеш.
Скарлет ухопилася за шанс. Її з'їдала цікавість.
— А де ви всі спите? — прямо спитала вона.
— У нас є горище, розділене на два. У хлопців своя половина, у нас із Брайді своя. А дядько Денієл зайняв місце біля вогнища, коли бабуся від нього відмовилася. Зараз тобі покажу, — Кетлін потягла за край дерев'яної лави біля стіни за сходами, і вона розклалася, на ній виявився товстий матрац, укритий вовняною ковдрою. — Він сказав, що зайняв це місце навмисно, аби показати їй, що вона втратила, та я завжди думала, що йому було надто самотньо у верхній кімнаті після смерті тітки Терези.
— «У верхній кімнаті»?
— Ось тут, — Кетлін вказала на двері. — Ми облаштували її як вітальню, щоб даремно не тримати. Ліжко й досі там, якщо надумаєшся.
Скарлет не могла собі уявити, щоб таке сталося. Семеро людей в одному маленькому будиночку — це, на її думку, принаймні на п'ятеро забагато. Особливо таких великих людей. Не дивно, що тата називали в родині коротуном, подумала вона, і не дивно, що він завжди поводився, наче був із десять футів зростом.
Перш ніж повернутися до Моллі, вони з Колумом знову відвідали бабусю, та стара Кеті-Скарлет спала біля вогнища.
— Як думаєш, з нею усе гаразд? — прошепотіла Скарлет.
Колум просто кивнув. Він дочекався поки вони вийдуть на вулицю, й тоді заговорив.
— Я помітив горщик із тушенею на столі, він був майже порожній. Вона накрила Шонові обід і сама перекусила. Вона завжди спить після їди.
Високий живопліт вздовж пітника солодко пах цвітом глоду, на верхніх гілках над головою Скарлет співали пташки. Тут було чудово, навіть попри вогку землю під ногами.
— А до річки Бойн також веде пішник, Колуме? Ти казав, що відведеш мене.
— Казав. Підемо зранку, якщо тобі зручно. Я обіцяв Моллі, що приведу тебе сьогодні рано додому. Вона влаштовує чаювання на твою честь.
Вечірка! Для неї! Як добре, що вона приїхала до своїх родичів, перш ніж осісти в Чарлстоні.
51
«Їжа була смачна, але більше нічого хорошого я сказати не можу», — подумала Скарлет. Вона широко усміхалася й потискала руки усім гостям Моллі, які вже йшли геть. Господи Боже! Які ж у цих жінок пальці слабкі й зморшкуваті; а розмовляють вони так, наче щось у горлі застрягло. Такої змарнілої компанії вона ще в житті не бачила.
Надмірної схильності до рафінування претензійного провінційного дворянства Скарлет не розуміла ніколи. Землевласникам округу Клейтон була притаманна приземлена прямота та істинна аристократичність, що зневажала претензійність Чарлстона й людей, про яких Скарлет думала «друзі Меллі» в Атланті. Беручи до рук горнятко, вони піднімали мізинець, відкушували крихітними шматочками хлібці й сандвічі; і все це, характерне для Моллі та її знайомих, видавалося Скарлет просто абсурдним. Вона їла смачну їжу з відмінним апетитом й ігнорувала натяки зневажати вульгарність людей, які бруднили руки працею на землі.
— Моллі, скажи, що робить Роберт? Носить рукавички увесь час? — запитала Скарлет у Моллі й з превеликим задоволенням спостерігала, як у тієї на чолі з'явилися зморшки, коли вона звела брови.
«Припускаю, що вона поговорила б з Колумом про те, що він привіз мене сюди, одначе байдуже. Так їй і треба, бо казала, наче я не О'Гара, та й вона сама також. І звідки вона взяла, що плантація це теж саме — як вона назвала? — англійський маєток. Я сама б з Колумом залюбки поговорила. Якою ж утіхою було бачити їхні обличчя, коли я сказала, що всі наші слуги та робітники в полі були чорношкірими. Навряд вони колись чули про темну шкіру, і точно її не бачили. Яке ж тут усе чудернацьке».
— Яка чудова вечірка, Моллі! — сказала Скарлет. — Я стільки з'їла, що можу луснути, чесне слово. Гадаю, мені не завадить трохи відпочити в своїй кімнаті.
— Звичайно, Скарлет, роби все, що бажаєш. Я наказала хлопцю приготувати нам коляску, щоб трохи проїхатись, але якщо ти волієш поспати...
— Ой, ні. Я залюбки вийду надвір. Можемо поїхати до річки, що скажеш? — Скарлет планувала здихатися Моллі, проте шанс розвіятися не хотіла змарнувати. Краще вже їхати, ніж іти туди пішки. Вона не повірила Колуму, коли він сказав, що йти недалеко.