— Оце так краса, — мовила Моллі своїм стисненим рафінованим голосом. — Усі найкращі будинки мають гарні краєвиди зі своїх садів.
Скарлет раптом захотілося її вдарити. Тепер вона ніколи не знайде слів, хоч би як шукала. Скарлет подивилася, куди вказувала Моллі, й на іншому березі річки побачила вежу, схожу на одну з тих, які вона бачила з поїзда. Вежа була кам'яною і частково зруйнованою. Мох поцяткував основу, а виноградна лоза схопила за боки. Вона виглядала набагато більшою, ніж здавалася Скарлет на віддалі. Вежа цілком могла бути 30 футів у діаметрі й удвічі вищою. Скарлет змушена була погодитися з Моллі: краєвид був-таки романтичним.
— Ходімо, — сказала Скарлет, ще раз поглянувши на річку. Раптом вона почулася дуже втомленою.
— Колуме, мені здається, що я заб'ю нашу дорогу кузину Моллі. Якби ти лише чув, як той нестерпний Роберт розповідав за обідом, що, мовляв, нам пощастило ходити алеями саду графа. Він це разів сімсот повторив, і щоразу Моллі з десять хвилин розхвалювала, як чудово то насправді було. А сьогодні зранку вона взагалі ледь не знепритомніла, коли побачила мене в ірландському вбранні. І тоді вона відкинула свій веселий голосок леді, повір мені. Вона прочитала мені лекцію про те, що я руйную її становище й розчаровую Роберта. Роберта розчаровую! То нехай розчаровується, щоразу заглядаючи в дзеркало й помічаючи там свою дурну масну пику. Як Моллі сміє таке мені казати?
Колум погладив руку Скарлет.
— Моллі не найкраща компанія для тебе, яку я побажав би, але і в неї є гарні якості. Подивись на квіти терну на парканах, помилуйся, як буяють дикі вишні у садках. Такий день гріх марнувати на злобу й чвари. До того ж ти схожа на гарненьку ірландську дівчинку в цих смугастих панчохах та спідниці.
Скарлет випрямила ноги й усміхнулася. Його правда — навіщо дозволяти Моллі псувати день?
Вони поїхали до Тріма, старовинного містечка з багатою історією, але Колум був певен, що Скарлет не зацікавиться. Тож натомість розповів їй про ярмарковий день по неділях, як у Голвеї, лише мусив сказати, що там менший масштаб. Але там є віщунка, яка приїздить майже щонеділі, що рідко буває у Голвеї, і напророчить славну долю, якщо заплатити два пенси, достойне щастя за пенні й нещастя, якщо у вашій кишені водиться лише півпенса.
Скарлет розсміялася — Колум умів її смішити — і торкнулася мішечка зі шнурівкою, що висів у неї на грудях. Він був схований під сорочкою та блакитним плащем, тому ніхто й гадки не мав, що замість корсета вона носить двісті доларів золотом. Свобода була майже непристойною. Насправді вона не виходила з дому без корсета з одинадцяти років.
Колум показував їй славетний замок, і Скарлет вдавала, що цікавиться руїнами. Тоді повів її до крамниці, де працював Джеймі з шістнадцяти років аж до переїзду до Саванни у віці сорока двох років. Це зацікавило Скарлет. Вони розмовляли з власником крамниці, й нічого іншого не залишалося, як зачинити її і податися нагору для знайомства з дружиною крамаря, яка, звісно, померла б від горя, якби не почула новин із Саванни з вуст самого Колума й не познайомилася з гостею, про яку вже всі говорили, і все через її невимовну красу й американський шарм.
Трохи згодом сусідам повідомили, який же сьогодні особливий день, і вони гуртом побігли до кімнати над крамницею. Скарлет думала, що стіни не витримають такого натовпу.
— Магоні дуже образяться, якщо ми завітаємо до Тріму й не навідаємо їх, — сказав Колум, щойно вони вийшли від колишнього роботодавця Джеймі.
— Це ще хто?
— Родина Морін, і будь певна, вони тримають найкращий шинок у Трімі. Ти куштувала портер?
Цього разу людей було ще більше, і прибувало ще більше. Незабаром з'явилися скрипки та різноманітні наїдки. Години пролетіли, наче одна мить, і коли вони вирушили до Адамстауна, на місто опускалися сутінки. Перша злива дня — дивовижа, бо стільки сонця, сказав Колум, — посилила аромат квітів на живоплотах. Скарлет одягла каптур плаща, й вони попрямували, наспівуючи, до селища.
— Я зупинюся в шинку й подивлюся, чи немає для мене листа, — сказав Колум. Він прив'язав свого поні. За мить у прочинені двері кожного будинку повисовувалися голови.
— Скарлет! — гукнула Мері-Гелен. — У малюка прорізався ще один зуб. Ходімо, вип'єш чаю і подивишся.
— Ні, Мері-Гелен, — кричала й собі Клер О'Ґорман, — іди краще ти сюди з малюком, зубом, чоловіком і всі іншим. Вона моя кузина, і Джим умирає — так хоче її бачити.