— І моя кузина, — почувся голос Пеґґі Монаґаи. — І в мене вже тісто на дріжджах підходить, я знаю, як вона любить дріжджовий хліб.
Скарлет розгубилася, бо не знала, що слід робити.
— Колуме! — покликала вона.
— Усе просто, — відмовив Колум. — Вони почнуть із найближчого будинку й заходитимуть у кожен по черзі, збираючи дорогою друзів. Коли все селище зійдеться в одному будинку, вони там залишаться на якийсь час. Але довго засиджуватися не можемо, бо ж тобі треба одягтися у найкраще вбрання для вечері у Моллі. Вона не ідеальна, проте ти не можеш задирати носа просто у неї в гостях. Вона так довго намагалася забути про ірландські спідниці, не варто демонструвати їх у неї у вітальні.
Скарлет поклала руку на плече Колума.
— Думаєш, я можу залишитися у Денієла? Мені страшенно не подобається у Моллі... Чому ти смієшся, Колуме?
— Я все думав, як умовити Моллі ще на день позичити нам коляску. Тепер я знаю, що їй сказати, щоби екіпаж лишився у нас аж до кінця твого візиту.
Ти йди подивися на зуб, я я потеревеню з Моллі. Не зрозумій мене неправильно, але вона на все погодиться, якщо я пообіцяю забрати тебе з її дому. Вона не може пережити твоїх слів про рукавички Роберта для догляду за коровою. Цю історію переповідають аж до самого Маллінгара й ще не скоро забудуть.
До вечері Скарлет зручно вмостилася з кімнаті «над» кухнею. Дядько Денієл навіть усміхнувся, коли Колум розповів йому історію про рукавички. Цей видатний випадок додали до оповідей, і наступного разу розповідати буде навіть цікавіше.
До простоти двокімнатного котеджу дядька Денієла Скарлет призвичаїлася навдивовижу легко. Маючи свою кімнату, зручне ліжко і Кетлін, яка не припиняла прибирати й готувати, Скарлет не залишалося нічого іншого як насолоджуватися канікулами. Що вона й робила.
52
Наступного тижня Скарлет була набагато заклопотанішою та щасливішою, ніж коли-небудь раніше. Такої фізичної сили вона не відчувала ще ніколи. Звільнена від пут тугої шнурівки та міцного корсета, вона рухалася швидше й дихала глибше — вперше за багато років. До того ж Скарлет належала до когорти жінок, чиї життєві сили тільки зростали під час вагітності, наче у відповідь на дедалі більші потреби життя, яке розвивалося у її лоні. Вона спала міцно і прокидалася з першими півнями, а з ними прокидався й апетит до сніданку та на весь день.
Усе це дарувало задоволення від знайомих утіх та заохочувало новий досвід. Колум радо брав її у мандрівки «до пригод», як він сам це називав, у екіпажі Моллі, запряженому поні. Однак спочатку він мусив відірвати її від нових друзів. Вони з'являлися у дверях будинку Денієла одразу по сніданку. Гості приходили й запрошували Скарлет до себе, маючи за пазухою історію, якої вона ніколи не чула раніше, чи лист із Америки, де вони потребували її пояснення певного слова або фрази. Скарлет вважали дукою у питаннях Америки, її знову й знову просили розповісти як воно — жити там. Вона була ірландкою, хоч, бідолашна, й страждала, бо не знала, що воно значить, а ще було безліч речей, які їй слід показати, навчити, розповісти.
Жінки Ірландії мали одну чудову рису, що обеззброювала Скарлет, — простодушність. Вони наче жили в іншому світі, де вірили у те, що феї різного штибу робили різні чарівні та неймовірні речі. Скарлет не приховувала сміху, коли Кетлін щовечора ставила миску з молоком та блюдце зі шматками хліба на поріг, на випадок якщо «маленькі люди», які проходитимуть повз, будуть голодними. А коли рано-вранці миска й блюдце виявилися порожніми й вилизаними, Скарлет зауважила, що тими «людьми» були коти з хліва. Проте її скептицизм анітрохи не хвилював Кетлін, відтак її вечеря для фей перетворилася для Скарлет на одну з найчарівніших речей у проживанні з родиною О'Гарів.
Ще прекраснішим був час, проведений з бабусею. Вона міцна, наче шкіра на чоботі, з гордістю думала Скарлет і уявляла, що бабусина кров тече й у її жилах і саме вона завжди додавала їй снаги у бурхливому потоці життя. Скарлет часто бігала до невеличкого будиночку і, якщо стара Кеті-Скарлет не спала й мала охоту погомоніти, вона присідала на стілець і слухала нескінченні історії про дитинство тата.
Нарешті Скарлет дослухалася до прохань Колума й сіла в екіпаж — рушати назустріч пригодам цього дня. Одягнена у теплі вовняні спідниці, захищена плащем і каптуром, уже за кілька днів вона навчилася не зважати на холодний західний вітер та короткочасні легкі дощики.