— Коні сильні й прекрасні, як величезні хвилі, що накочуються на берег.
— І щоби хтось терплячий уклав його потім спати.
Колум засміявся. Він пригорнув Скарлет і тоді відпустив.
— Я був певен, що ти відчуєш це славне місце. — Він говорив це з гордістю, і Скарлет її відчула. Вона усміхнулася йому й очі її виблискували, наче справжні смарагди.
Вітер здув каптур і кинув його на плечі, тепло торкнулося голови. Дощ припинився. Скарлет поглянула у чисте блакитне небо — пориви вітру несли білі хмари, наче танцівників. Вони видавалися такими близькими, такими теплими, захисниками ірландського неба.
А тоді Скарлет побачила перед собою Ірландію: зелену на тлі зелених свіжих полів і ніжних молодих листочків та повних життя живоплотів. Вона бачила далеко перед собою аж до самого горизонту, огорнутого туманом. У душі Скарлет заворушилося щось стародавнє і язичницьке, й ледь приручена дикість, що крилася у її єстві, гарячим потоком завирувала в крові. Ось що означає бути королем у цій височіні над усім світом, цій близькості до сонця й неба. Скарлет розкинула руки, щоб відчути життя, просто на цьому пагорбі, коли світ біля її ніг.
— Тара, — мовив Колум.
— Я почуваюся так дивно, Колуме, наче це зовсім не я. — Скарлет ступила на одну з жовтих спиць у колесі екіпажу й сіла на сидіння.
— Це все віки, люба Скарлет. Усе життя тут, уся радість і печаль, свята й боротьба — вони у повітрі над тобою й у землі, що під ногами. Це — час, роки поза межами нашого обчислення, вага, що не важить на землі. Її не можна побачити, понюхати, торкнутися чи почути, однак можна відчути, як вона без звуку говорить під твоєю шкірою. Час. І таємниця.
Вона щільніше загорнулася у плащ на теплому сонечку.
— Щось схоже я відчула на березі річки. Я майже змогла знайти назву цьому, проте потім згубила. — Вона розповіла про сад графа, про річку і краєвид з баштою.
— Гарні краєвиди із садів, так? — голос Колума був розлюченим. — Так Моллі сказала?
Скарлет іще щільніше загорнулася в плащ. Що вона такого страшного сказала? Таким Колума вона не бачила. То був якийсь незнайомець, зовсім не він.
Він повернувся до неї й усміхнувся; Скарлет побачила, що помилилася.
— Хочеш підбадьорити мене у моїй слабкості? У Трімі сьогодні представлятимуть коней до перегонів. Я хочу подивитися й обрати собі одного, який виступатиме за мене на недільних перегонах.
Скарлет була у захваті.
До Тріма майже десять миль — не далеко, подумала Скарлет. Проте дорога петляла й повертала, змінювала напрямок увесь час від напрямку, що їм був потрібен, а тоді кругилася й повертала ще, поки не виходила туди, куди їм потрібно було. Скарлет з ентузіазмом погодилася з пропозицією Колума зупинитися в селищі випити чаю і перекусити. Сівши в екіпаж, вони виїхали на перехрестя, а тоді опинилися на ширшій та прямішій дорозі. Колум батогом підігнав поні до швидкого кроку. За кілька хвилин він ударив знову, сильніше, і ось вони вже мчали великим селищем так швидко, що екіпаж підстрибував на високих колесах.
— Це місце виглядає безлюдним, — сказала Скарлет, коли вони трохи сповільнилися. — Чому?
— Ніхто не хоче жити в Баллігарі — погана історія.
— Прикро. Тут гарно.
— Ти колись була на кінних перегонах, Скарлет?
— На справжніх лише одного разу — у Чарлстоні. Але вдома у нас часто гасали на конях. Особливо тато. Він не міг просто їхати верхи й розмовляти з вершником поруч. Він робив перегони з кожної милі дороги.
— А чому б і ні?
Скарлет засміялася. Колум був схожим на тата.
— Трім, мабуть, закрили, — сказала Скарлет, побачивши натовп глядачів. — Усі вже тут. — Вона помітила багато знайомих облич. — Хлопці О'Гари всміхнулися й помахали руками. Якщо старий Денієл побачить їх, Скарлет їм не заздрила. Канави ще не було.
Овал з утрамбованої землі був завдовжки три милі. Робітники саме завершували встановлення останньої перешкоди. То будуть перегони з подоланням перешкод стипль-чез. Колум припнув поні на деякій відстані від треку, і вони пішли до гурту людей.
Всі були в чудовому гуморі; всі знали Колума. А ще всі бажали познайомитися із Скарлет — «маленькою леді, що розпитувала про звичку Роберта Доног'ю носити рукавички під час роботи в саду».
— Я тут наче королева балу, — прошепотіла вона Колуму.
— А хто ж іще? — Колум ішов з численними зупинками до місця, де вершники й тренери водили коней колами.
— Колуме, вони — прекрасні. А які ж тоді коні беруть участь у скромних невеличких перегонах міста?