Колум пояснив їй, що ці перегони не невеличкі, і аж ніяк не «скромні». Приз для переможця — 50 фунтів, такі гроші власник крамниці чи селянин заробляв за рік. Перешкоди теж були непростими. Переможець у Трімі мав змогу брати участь у ще відоміших перегонах, що відбувались у Панчстауні, Голвеї чи навіть Дубліні.
— Або виграти будь-які перегони в Америці, — додав з усмішкою. — Ірландські коні найкращі у світі. Це усім відомо.
— Достоту як ірландський віскі, припускаю, — сказала дочка Джералда О'Гари. Обидва твердження вона чула усе своє життя. Перепони виглядали аж надто високими для неї. Можливо, Колум мав рацію. Перегони мають бути чудовими. А ще до перегонів буде ярмарковий день у Трімі. Направду, хіба може бути кращий відпочинок?
Серед бурхливого сміху, гамору й крику в натовпі почувся невдоволений шепіт. «Бійка! Бійка!» Колум виліз на поруччя, аби подивитися, що відбувається. На його обличчі з'явилася широка посмішка, і він вдарив стисненим кулаком правиці в долоню лівої руки.
— Хочеш невеличке парі, Колуме? — запропонував чоловік, що стояв поряд на поруччі.
— Звісно, хочу. Ставлю п'ять шилінгів на О'Гарів.
Скарлет ледь не скинула Колума, коли, намагаючись дізнатися, що відбувається, схопила його за щиколотку.
— Що відбувається?
Натовп рухався від центру. Колум зіскочив з поруччя, схопив Скарлет за руку й помчав геть.
Три чи чотири десятки старих і молодих чоловіків кричали й рохкали в сутичці поміж кулаків, чобіт і ліктів. Глядачі утворили навколо них нерівне коло, заохочуючи криками і вигуками. Дві купи скинутого одягу були красномовним свідченням того, що бійка зчинилася спонтанно; багато пальт здирали з себе так швидко, що вони валялися з вивернутими назовні рукавами. В рингу сорочки червоніли від бризок крові бійців і побитих. Не було порядку, панував хаос. Учасники сутички гамселили тих, хто стояв поряд, а тоді роззиралися навколо й шукали наступну мішень. Кого викидало з купи бійки, швидко підхоплювали й запихали назад.
Скарлет ніколи не бачила, як чоловіки б'ються навкулачки. Звук ударів та кров, яка юшила з ротів і носів, лякала її. Усі чотири сини Денієла брали участь у бійці, і Скарлет благала Колума змусити їх відступити.
— І втратити п'ять шилінгів? Жінко, відступися.
— Колуме О'Гара, ти нестерпний.
Ці ж слова вона повторила згодом Колуму та синам Денієла, а також Майклу, Джозефу і двом братам Колума, яких раніше не бачила. Вони всі були на кухні в Денієловому будинку. Кетлін і Бриджид терпляче і спокійно обмивали рани, ігноруючи скарги на біль та грубе поводження з пораненими. Колум передавав склянки з віскі.
«Як на мене, то це взагалі не смішно, хоч би які мотиви вони мали», — подумала про себе Скарлет. Вона не могла повірити, що для О'Гарів та їхніх друзів бійка була невід'ємною частиною того задоволення, яке вони одержували від ярмарку чи будь-яких інших сходин. Просто в гарному гуморі! Нічого собі! А дівчата! Це взагалі сором, що вони знущалися над Тімоті, у якого був лише синець під оком.
53
Наступного дня Колум здивував її, з'явившись перед сніданком на коні. Ще одного він тримав під вуздечку.
— Ти казала, що полюбляєш їздити верхи, — нагадав він їй. — Я позичив для нас коней. Але мушу їх повернути, перш ніж дзвонитимуть до обідні, тож хапай що там лишилося від учорашнього хліба і гайда, поки під будинком не зібралися гості.
— Сідла ж немає, Колуме.
— Фью, то ти вмієш їздити чи ні? Бери хліб, Скарлет, люба, Брайді підсадить тебе на коня.
Востаннє Скарлет їздила без дамського сідла ще дитиною. Вона вже й забула, як це, коли зливаєшся із конем ув одну істоту. Все згадалося враз, ніби вона ніколи й не переставала так їздити, і скоро їй заледве потрібен був повід, порухом ніг вона підказувала коневі, що робити далі.
— Куди ми їдемо? — по цій вузькій стежині Скарлет ще не ходила.
— До Бойну. Щось тобі покажу.
До річки. Серце Скарлет припустилося в грудях. Річка її дивним чином притягувала і відлякувала водночас.
Почало дощити, і вона зраділа, що Брайді змусила її взяти з собою шаль. Вона накрила голову і мовчки поїхала обіч Колума, слухаючи, як дощ цяпотить по листкам кущів і як повільно цокають кінські копита. Так спокійно. Вона не здивувалася, коли дощ скоро вщух. Зараз і пташки знову співатимуть.
Стежка скінчилася — вони виїхали до річки. Хвилі облизували низькі береги.
— Тут брід — Брайді приходить сюди прати, — сказав Колум. — Хочеш скупатися?
Скарлет демонстративно пересмикнула плечима.