Доведеться лише знайти компаньйонку на станції Джонсборо. Мусить же їхати в Атланту якась поважна пані, з якою можна сісти поряд.
«Я їду додому обіднім потягом, і все тут. Вілл відвезе мене на станцію і встигне повернутися, щоби видоїти своїх противних корів».
На півдороги до Джонсборо Скарлет перестала весело щебетати про повернення Тоні Фонтейна. Вона на мить замовкла, тоді вибовкнула те, що її мучило.
— Вілле... Щодо Рета — тобто, як він швидко поїхав... Я сподіваюся, Сьюлін не розпатякає на весь округ.
Вілл глянув на неї голубими очима.
— Ну-бо, Скарлет, ти ж і сама знаєш. У сім'ї не обмовляють одне одного. Я завжди вважав — шкода, що ти не бачиш у Сьюлін хороших рис. Вони є, але якось не проявляються у твоїй присутності. Доведеться тобі повірити мені на слово. Хоч би що ти там думала, Сьюлін ніколи нікому не скаже про твої особисті турботи. Вона не менше за тебе не хоче, щоб ім'я О'Гарів тріщали язиками.
Скарлет трохи відмило. Вони повністю довіряла Віллу. Його слово було надійніше за гроші в банку. А ще він був мудрий. Вона не пригадувала, щоби Вілл помилився — ну хіба, може, щодо Сьюлін.
— Ти ж думаєш, він повернеться? Правда, Вілле?
Віллові не треба було питати, про кого вона. Він почув тривогу, затаєну в її словах, і кілька хвилин думав над відповіддю, пожовуючи соломинку в кутику рота. Нарешті повільно сказав:
— Не можу сказати, що так, Скарлет, але відкіля мені знати? Я видів його разів чотири чи п'ять за все життя.
Скарлет ніби вдарили. Але спалах люті випалив біль.
— Ти просто нічого не розумієш, Вілле Бентін! Рет зараз засмучений, але йому перейде. Він ніколи не вчинить такої підлоти, як покинути дружину без копійки.
Вілл кивнув. Можна було вважати це згодою, якщо так їй хотілося. Але Скарлет не забула, як Рет із глузливим усміхом говорив про себе — негідник. І, судячи з того, що про нього розказували, таким він завжди був і завжди буде.
Скарлет втупилася у знайому дорогу з червоної глини прямо перед собою. Стиснула щелепи і люто мізкувала. Рет повернеться. Мусить повернутися, бо Скарлет так хоче, а вона завжди отримує жадане. Треба лише по-справжньому захотіти.
5
Шум і штовханина Файв-Поінтс були бальзамом для душі Скарлет. Так само подіяв на неї безлад на письмовому столі. Після всіх цих смертей вона потребувала руху й життя. А ще у неї нагромадилася сила-силенна справ.
На столі лежали стоси газет, які треба було прочитати, купи паперів з її універсальної крамниці, що знаходилась у самому серці Файв-Поінтс, гори рахунків, що потребували сплати, а ще рекламні проспекти, які належало порвати на шматки й викинути у сміття. Скарлет зітхнула з полегкістю й підсунула стілець ближче до столу.
Вона перевірила чорнило у підставці й пера. Запалила лампу. Коли закінчить з усіма справами, буде вже темно, тож, можливо, доведеться їсти просто отут, на таці, поки працюватиме. Скарлет енергійно простягла руку до купки з рахунками, проте застигла, помітивши масивний квадратний конверт на стосі газет. Підписаний він був просто «Для Скарлет», і почерк був Ретів.
«Зараз не читатиму, — подумала Скарлет, — інакше стане на заваді усім іншим справам. Мене зовсім не хвилює, про що у тому листі йдеться — зовсім ні — просто не хочу його зараз читати. Залишу його на потім, — міркувала вона, — найпевніше на десерт залишу». Скарлет взяла до рук гросбух. Проте не могла до ладу рахувати про себе й зрештою відкинула рахунки. Нарешті вона роздерла великий конверт.
«Повір мені, — починався лист від Рета, — я глибоко співчуваю твоєму горю. Смерть Мамки — величезна втрата. Вдятний тобі, що ти сповістила мені і я встиг побачити Гі перед тим, як вона відійде в інший світ».
Скарлет розлючено відірвалась від товстих чорних літер, що складалися у стрічки, й мовила вголос. «Вдячний, авжеж! Щоб ти міг її й мене обманювати, брехун!» Скарлет жадала спалити лист, шкода, що не може кинути попіл просто Ретові в обличчя її вигукнути все, що про нього думає. Ох і поквиталася б вони з ним за те. що посоромив її перед Сьюлін та Віллом. Байдуже скільки часу доведеться витратити на очікування й планування, вона знайшла б спосіб. Рет не мав права так поводитись із нею, із Мамкою й отак глузувати з її останнього бажання.
«Спалю цей лист просто зараз, навіть не читатиму. Не можу більше ці брехні читати! — Скарлет намацала коробку сірників, проте, взявши до рук, одразу кинула. — Помру, якщо не дізнаюся, що там», — визнала вона й занурилась у читання.