— Ти дуже смілива, люба Скарлет. Я тебе попереджав, кажуть, у вежі живе дух повішеного.
— Дур-ни-ці! Привидів не існує. Поза тим, кінь би до привида не підійшов. Усі знають, що тварини таке відчувають.
Колум тихо розсміявся.
Скарлет приклала долоню до каменя. Час гладко вишліфував його поверхню, наповнив теплом сонця і холодом вітру з дощем. На серці стало незвично легко й спокійно.
— Аж чуєш, яка вона стара, — сказала вона, знаючи, що словами цього не передати, і розуміючи, що вони нічого не важать.
— Вона вистояла, — додав Колум. — Як могутнє дерево, що пустило корені до центру землі.
— Глибокі корені.
Десь вона це вже чула раніше. Звісно. Рет сказав таке про Чарлстон. Скарлет усміхнулася і погладила стародавній камінь. Вона би розказала йому про глибокі корені. Хай тільки знову почне вихвалятися історією Чарлстона.
Маєток у Баллігарі також був зведений з каменю, тільки то були однакові прямокутні блоки шліфованого граніту. Він здавався міцним, витривалим. Розбиті шибки та облуплені рами різко виділялися проти недоторканої тривкості каменю. Кожне взяте окремо крило маєтку вже було більше за будь-який будинок, відомий Скарлет. «Будувався на віки», — сказала вона собі. Шкода, що стоїть пусткою.
— Хіба в лорда Баллігари не було дітей? — спитала вона Колума.
— Ні, — з усмішкою відказав він. — Здається, була дружина, яка по всьому повернулася до родини. Чи то потрапила в божевільню. Кажуть, вона поїхала глуздом.
Скарлет усвідомила, що Колум не розділить її захвату від будинку.
— Їдьмо тепер у село, — запропонувала вона.
То було ціле містечко, завелике для простого села. На всі хатини не вціліло жодного вікна, жодних дверей. Воно було настільки занедбане і зневажене, що в Скарлет мороз ішов поза шкірою. Ось що робить ненависть.
— Як краще доїхати додому? — спитала вона у Колума.
54
— Завтра день народження старої Кеті-Скарлет, — зауважив Колум, залишаючи Скарлет у домі Денієла. — Кому вистачило розуму, до цього часу вже знайшов собі справи в інших місцях, а я люблю вдавати, ніби розумний. Скажи домашнім, що я повернуся вранці.
«Від чого він так тікає? — подумала Скарлет. — Чого боятися свята на честь дня народження старої жінки? Нехай буде торт, от і по всьому». Вона вже вирішила подарувати бабусі красивий мереживний комір, який купила у Голвеї. А собі купить інший дорогою додому. Святий Боже, це ж уже кінець тижня!
Щойно Скарлет переступила поріг, зрозуміла, що доведеться братися за важку роботу. Все в будинку старої Кеті-Скарлет треба було відшкребти і натерти до блиску, навіть те, що вже блищало, і в домі Денієла також. Подвір'я за старою хатиною треба було прополоти і позамітати, щоби потім розставити там лавки, табуретки і крісла на всіх, кому не вистачить місця в домі. А в коморі прибрати і постелити свіжу солому для гостей, що лишаться на ніч. Свято планувалося дуже велике — мало хто доживає до сотні років.
— Їжте і геть звідси, — наказала чоловікам Кетлін, коли вони зайшли на обід. На стіл вона поставила глечик кисляку, чотири буханці пісного хліба і миску з маслом. Сумирні наче ягнята, вони наїлися швидше, ніж, на думку Скарлет, взагалі можливо, і мовчки повиходили, пригинаючись, через низькі двері.
— А тепер починаємо, — оголосила Кетлін, щойно вони пішли. — Скарлет, мені треба багато води з колодязя. Відра біля дверей.
Як і всім чоловікам родини О'Гарів, Скарлет і на гадку не спало їй заперечити.
Після обіду до них прийшли жінки і діти зі всього села — допомогти з приготуваннями. Всі галасували, робота була виснажлива і важка, Скарлет натерла мозолі на м'яких долоньках. Але їй сподобалося. Як і всі решта, вона була боса, підіткнула спідниці, на поясі зав'язала широкий фартух, а рукави закотила до ліктя. Вона ніби повернулася у дитинство, де гралася у дворі біля кухні і доводила Мамку до нестями, бо забруднювала фартушок і скидала туфельки і панчішки. Тільки зараз із нею були веселі товаришки, а не плаксійка Сьюлін і мала Керрін.
«Як же давно це було... Не так вже й давно, вежа стоїть набагато довше... Глибокі корені... Колум мене злякав сьогодні зранку... та жахлива історія про кораблі... Це були мої рідні дядьки, татові брати там потонули. Проклятий англійський лорд! Так йому і треба, що повісили».