Додому вони всі повернулися аж після сходу сонця. Скарлет разом із родичами пішки пройшла всі чотири милі, так не хотіла, щоби ця ніч добігла кінця, хоч уже й розвиднілося. І ще тому, що вже почала сумувати за рідними та всіма, кого зустріла у цій подорожі. Її тягнуло додому, залагодити всі справи з Тарою, почати її відроджувати, але вона раділа, що лишилася на свято весни. В Ірландії вона пробуде ще тиждень. Так зовсім мало.
У середу Френк Келлі, поштар із Тріма, заїхав до Метта О'Тула на люльку і кухоль пива.
— Колуму О'Гарі прийшов дуже грyбий лист, — сказав він. — Як дума'ш, що там таке?
Вони гарно провели час, вигадуючи пояснення одне дикіше за інше. То ж Америка, там усе що завгодно може трапитися. Поза тим, що їм лишалося, крім як вигадувати? Отець О'Гара був дружній чолов'яга, це всі знали, і говорив багато й красиво. Але як потім подумати, нічого особливо не розповідав.
Метт О'Тул не поніс Колумові листа. Навіщо? Він знав, що Клер О'Гормен по обіді піде провідувати стару бабусю. І якщо Колум до того часу не зазирне до бару, він передасть лист із нею. Меті зважив конверт у руках. То, мабуть, надзвичайно добрі новини, щоби хтось потратився на такий важкий пакунок. Або дуже велика біда.
— Тобі прийшов лист, Скарлет. Колум лишив на столі. І горня чаю там для тебе стоїть, якщо захочеш. Гарно з'їздила до Моллі? — Кетлін аж не терпілося почути про Моллі якусь оказію.
Скарлет її не розчарувала. Зі сміхом вона описала свої відвідини:
— У Моллі саме сиділа дружина лікаря. У неї чашка з чаєм у руках мало не тріснула, коли я зайшла. Мабуть, вона не знала, зійде їй із рук чи ні, якщо вона представить мене своєю новою служкою. А лікарева дружина тоді й каже тоненьким срібненьким голосочком: «О, багата кузина з Америки. Яка честь!». І оком не зморгнула на моє ірландське вбрання. Моллі тут як зірветься, як попечений кіт, як підскочить до мене, як розцілує в обидві щоки. Чесне слово, Кетлін, у неї сльози на очах виступили, коли я сказала, що зайшла тільки забрати дорожню сукню з валізи. Вона до смерті хотіла, щоб я ще побула, хоч би як я була вбрана. Я її чмокнула в щоку, коли виходила. І лікареву дружину також, коли вже на те пішло. Хай уже всіх махом.
Кетлін аж зігнулася від сміху, впустивши шиття на підлогу. Скарлет кинула свою дорожню сукню поряд. І так доведеться в талії розшивати. Вона вже погладшала — якщо не від дитини, то від вільного одягу й такої кількості їжі. Хай там як, вона не збиралася в таку далеку дорогу шнуруватися до запаморочення.
Скарлет узяла конверт і піднесла до світла. Він увесь пістрявів написами і печатками з різними датами. Чесне слово! Її дідусь — найкапосніший чоловік на світі. Або це справа рук того жахливого Джерома, що вірогідніше. Лист кілька тижнів лежав у дідуся, поки його нарешті передали Морін. Скарлет нетерпляче розірвала конверт. Це було з якогось урядового бюро в Атланті, спочатку його надіслали в будинок на Пічтрі-стрит. Вона сподівалася, що не спізнила сплату податків чи ще щось подібне. Якщо порахувати, скільки грошей піде єпископу, додати ще витрати на ті будинки, які вона будує в Атланті, її запасів не вистачить на таке марнотратство, як штрафи за протерміновані податки. А ще ж стільки всього у Тарі доведеться зробити. Не кажучи вже про те, що купити ферму для Вілла. Її пальці торкнулися торбинки під блузкою. Ні, Ретові гроші — це Ретові гроші.
Число на документі стояло «двадцять шосте березня 1875 року». Той день, коли вона відплила з Саванни на кораблі. Скарлет пробігла очима перші кілька рядків, тоді завмерла. Безглуздя якесь. Вона повернулася до початку і перечитала повільніше. Кров відхлинула від її обличчя.
— Кетлін, ти не знаєш, де Колум?
«Леле, який у мене звичайний голос. Аж смішно».
— Здається, зі старою Кеті-Скарлет. По нього приходила Клер. А це терміново? Я майже перешила цю свою сукню для Брайді в дорогу, і вона хотіла, щоб ти глянула, коли вона примірятиме.
— Це не чекає.
Вона мусила побачитися з Колумом. Щось пішло жахливо не так. Вони мусили їхати сьогодні ж, цієї ж миті. Вона мусила повернутися додому.
Колум знайшовся у дворі перед будинком.
— Небувало тепла весна, — зауважив він. — Ми з котом гріємося на сонечку.
Щойно Скарлет його побачила, її відпустив неприродний спокій і вона закричала:
— Відвези мене додому, Колуме! Чорти б ухопили тебе і всіх О'Гарів та всю Ірландію! Не треба було мені сюди приїжджати.