Вона до болю стискала кулаки, аж нігті впиналися в шкіру. У руці в неї був зім'ятий аркуш — підтвердження суверенного штату Джорджія про внесення в документи беззаперечного рішення суду щодо розлучення, видане Рету Кіннікатт-Батлеру на підставі того, що його покинула дружина, Скарлет О'Гара-Батлер, військовим округом Південної Кароліни і прийняте Федеральним урядом Сполучених Штатів Америки.
— У Південній Кароліні не дають розлучення, — сказала Скарлет. — Мені підтвердили два адвокати.
Вона повторювала це знову і знову, ті ж самі слова, поки не захрипла і не втратила голос. Тоді беззвучно ворушила потрісканими губами, поки ці самі слова лунали в неї в голові. Знову і знову.
Колум відвів її в тихий куточок у саду, сів біля неї і говорив, але вона не слухала, тож він охопив її стиснуті кулаки своїми долонями і тихо сидів поруч. Увесь час, поки накрапав дрібний дощик, що почався із сутінками. І коли заходило сонце. І потім, у повній темряві. Брайді прийшла кликати їх на вечерю, і Колум відправив її назад у будинок.
— Скарлет не в собі, Брайді. Скажи домашнім, щоб не хвилювалися, їй потрібен час, щоби пережити шок. Із Америки прийшли погані новини: її чоловік дуже захворів. Вона боїться, що він не дочекається її повернення і помре.
Брайді побігла назад з новинами. «Скарлет молиться», — сказала вона. Родина також помолилася. Вечеря вже охолола, коли вони нарешті почали їсти.
— Винеси їм ліхтар, Тімоті, — попрохав Денієл.
Світло відбивалося у скляних очах Скарлет.
— Кетлін передала шаль, — прошепотів Тімоті.
Колум кивнув, накинув шаль на плечі Скарлет і махнув Тімоті рукою, щоби той ішов.
Так минула ще година. Зірки сяяли у безмісячному небі яскравіше за ліхтар. Щось пискнуло у пшеничному полі неподалік, майже беззвучно прошелестіли крила. Сова вполювала собі вечерю.
— Що мені робити? — хрипкий голос Скарлет розірвав тишу.
Колум тихо зітхнув і подякував Богу. Найгірший шок уже минувся.
— Поїдемо додому, як і збиралися, Скарлет, люба. Не сталося нічого непоправного. — Його голос був спокійний, впевнений, втішний.
— Розлучення! — у її хрипкому вигуку чулися тривожні нотки істерики.
Колум почав поспішно розтирати їй долоні.
— Цьому ще можна зарадити, Скарлет.
— Якби я тільки лишилася вдома. Ніколи собі не пробачу.
— Ф'ю, от іще. Якби та й якби. Жаль нічого не вирішить. Треба думати, що робити далі.
— Він ніколи не прийме мене назад. Якщо його серце таке черстве і він розлучився зі мною... Я все чекала, що він приїде по мене, Колуме, я була така певна. Як я могла бути така дурна? Ти ж усього не знаєш. Я вагітна, Колуме. Як я народжу дитину, якщо в мене нема чоловіка?
— Тихо, тихо, — втішав її Колум. — Ну хіба це все не вирішує? Треба тільки йому розповісти.
Скарлет охопила руками живіт. Звісно! Як вона могла бути така дурна? Ламкий сміх рвався із горла. Не знайдеться у світі такого шматка паперу, щоби Рет Батлер відмовився від своєї дитини. Він скасує розлучення, змінить усі офіційні записи. Рет усе може. Він щойно це знову довів. У Південній Кароліні не давали розлучення. Поки Ретові Батлеру не захотілося розлучитися.
— Їдьмо просто зараз, Колуме. Мусить же бути корабель, що відпливає раніше. Я з глузду з'їду, якщо мені доведеться чекати.
— Ми виїжджаємо у п'ятницю зранку, Скарлет, люба, а корабель вирушає в суботу. Якщо поїдемо завтра, то до відправлення доведеться ще цілий день чекати у місті. Хіба не краще провести його тут?
— О ні, я мушу знати, що вже їду. Навіть якщо це тільки шматок дороги, я їхатиму до Рета. Все налагодиться, я все влаштую. Все буде добре... Правда, Колуме? Скажи, що все буде добре.
— Буде, Скарлет, люба. А зараз поїж, бодай склянку молока випий. Із капочкою віскі. Тобі треба виспатися. Тобі потрібні сили, заради дитини.
— О так! Гаразд. Я про себе подбаю. Але спочатку треба перешити сукню і перепакувати валізи. І Колуме, як ми знайдемо карету, щоби дістатися до потяга? — Її голос під кінець знову почав зриватися на крик.
Колум підвівся і потягнув її за собою.
— Я все владнаю, а дівчата допоможуть із валізами. Але хіба за умови, що ти щось з'їси, поки перешиватимуть сукню.
— Так! Так, так і зробимо.
Вона трохи заспокоїлася, але досі була тривожна й напружена. Доведеться Колуму простежити, щоб вона випила молоко із віскі, щойно зайдуть у будинок. Бідолашка! Якби тільки він трохи більше знав про жінок і дітей, йому було би спокійніше. Останні кілька діб вона не спала ночами і танцювала, як дервіш. Аби це тільки не закінчилося викиднем. Колум боявся, якщо вона втратить дитину, то збожеволіє.