55
Як і багато людей до нього, Колум недооцінив силу Скарлет О'Гари. Вона наполягла, щоб тієї ж ночі від Моллі принесли її речі, і наказала Бриджит спакувати багаж, поки Кетлін перешивала їй сукню.
— Дивися на шнурівку, Брайді, — строго сказала вона, коли вдягала корсет. — Тобі доведеться шнурувати мене на кораблі, а я не бачитиму зі спини, щоб тобі підказати.
Її гарячкуваті рухи і гострий тон уже залякали Брайді до півсмерті. Коли Кетлін смикнула за шнурівку і Скарлет зойкнула від болю, Брайді скрикнула також.
«Біль — це нічого страшного, — нагадала собі Скарлет. — Корсет — це завжди боляче, все життя болить. Я просто забула, наскільки. За якийсь час знову звикну. З дитиною нічого не станеться. Я завжди носила корсет до останнього, коли ходила вагітна, і то на значно пізнішому терміні, ніж зараз. Це ж і десяти тижнів іще нема. Я мушу влізти у сукню, мушу. Я сяду завтра на той потяг, навіть якщо це мене вб'є».
— Тягни, Кетлін! — крикнула вона. — Тягни сильніше.
Колум пішки дійшов до Тріма та домовився про карету на день раніше. Тоді пішов по сусідах, розповідаючи про страшну тривогу Скарлет. Коли він закінчив, уже було пізно і він втомився. Але тепер ніхто не питатиме, чого американка О'Гара поїхала вночі, як злодій, і ні з ким не попрощалася.
Зате вона гарно розпрощалася з родиною. Шок попереднього дня дав їй броню апатії. Вона зірвалася тільки раз, коли прощалася з бабусею. Точніше, коли стара Кеті-Скарлет із нею прощалася.
— Іди з Богом, — сказала стара, — і хай святі тебе бережуть. Дуже я була рада, що ти приїхала на мій день народження, Джералдова дитино. Шкода тільки, що пропустиш мої поминки... Чого ти плачеш, дитино? Ти хіба не знаєш, що для живих поминки — то найвеличніше свято? Шкода таке пропускати.
Скарлет мовчала в кареті до Маллінгара і в потязі до Голвея. Брайді надто хвилювалася, аби щось говорити, але її цікавість та радість видавали яскраві щоки й широкі, захоплені очі. За свої п'ятнадцять років вона ніколи не бувала від дому далі ніж за десять миль.
Коли вони дісталися готелю, Брайді завмерла із роззявленим ротом, вражена його розкішшю.
— Леді, я тільки проведу вас у вашу кімнату, — запропонував Колум, — потім повернуся і спустимося разом у ресторан. А поки сходжу до гавані, домовлюся, щоби повантажили наш багаж. І подивлюся, які нам виділили каюти. Якщо не дуже хороші, можна ще їх змінити.
— Я піду з тобою, — озвалася Скарлет уперше за весь цей час.
— Немає потреби, Скарлет, люба.
— Для мене — є. Мушу на власні очі переконатися, наш корабель уже приплив.
Колум не став її зупиняти, і Брайді також попросилася з ними. Від розкоші готелю в неї паморочилося в голові. Вона не хотіла лишатися тут сама.
Від води вже віяло передвечірнім солодко-солоним вітерцем. Скарлет вдихнула його на повні груди — у Чарлстоні завжди було солоне повітря. Вона й не помітила, як по її щоках покотилися сльози. Якби тільки можна було відправитися просто зараз, негайно. Може, капітан погодиться? Вона торкнулася торбинки із золотом на грудях під сукнею.
— Я шукаю «Івнінґ Стар», — зупинив Колум одного з вантажників.
— Он там, — великим пальцем вказав той. — Прибути менше години тому.
Колум приховав свій подив. Корабель мав би прибути ще вчора. Не варто Скарлет знати, що сталася якась затримка.
На самому кораблі снувало повно робітників, хтось підіймався, хтось спускався. Крім пасажирів судно привезло вантаж.
— Зараз тут не місце для жінки, Скарлет, люба. Ходімо до готелю, а я пізніше сам сюди повернуся.
Скарлет стиснула щелепи.
— Ні. Я хочу поговорити з капітаном.
— Зараз йому не до розмов, навіть із такою красунею, як ти.
Їй було не до компліментів.
— Ти ж із ним знайомий, Колуме? Ти всіх знаєш. Попроси, щоби він зі мною поговорив.
— Я його не знаю, навіть ніколи не бачив, Скарлет. Звідки мені його знати? Це Голвей, а не наше графство.
По трапу корабля спустився чоловік у формі. На кожному плечі він легко ніс по парусиновому мішку і ступав спритно й швидко, незвично для чоловіка його комплекції.
— Кого я бачу? Сам отець О'Гара! — гукнув він, підійшовши ближче. — Що занесло тебе так далеко від бару Метта О'Тула, Колуме?
Він скинув один мішок на землю і зняв капелюх, вітаючись із Скарлет та Брайді.
— Чи я не казав, що О'Гарам диявольськи щастить із жінками? — зареготав він. — А ти їм казав, що ти священик, Колуме?
Скарлет натягнуто всміхнулася, коли їй представили Френка Магоні і перелічили всіх кузенів і кузин, що пов'язували його з родиною Морін. Вона хотіла поговорити з капітаном!