— Завтра занесу листи з Америки на станцію для сортування, — говорив Магоні. — Тут свої листи забереш, Колуме, чи вернешся спочатку додому, щоби там почитати свої напахчені любовні записки? — і він знову гучно розреготався із власного жарту.
— Дуже люб'язно з твого боку, Френку. Якщо можна, то заберу тут.
Колум розв'язав мішок під ногами, підтягнув ближче до високого газового ліхтаря, який освічував пристань. Конверт із Саванни він побачив відразу.
— Сьогодні мені щастить, — сказав він. — Брат у минулому листі писав, що скоро надішле наступного, але вже й не сподівався застати. Дякую, Френку. Дозволиш пригостити тебе пивом? — він поліз у кишеню по гроші.
— Не треба. Я це все лише з любові до порушення англійських правил, — Френк знову зав'язав мішок. — Проклятий старший очей зі свого золотого годинника, мабуть, не зводить. Не можу затриматися. На добрий вам вечір, леді.
У великому конверті був із десяток менших. Колум їх швидко передивився, шукаючи знайомий почерк Стівена.
— Ось лист для тебе, Скарлет, — сказав він і вклав блакитний конверт їй до рук, знайшов Стівенового листа і надірвав конверт.
Він тільки почав читати, коли Скарлет пронизливо, голосно закричала і, привалившись до нього, сповзла на землю. Він не встиг її підхопити. Блакитний конверт і тонкі аркуші листа затріпотіли на вітрі, затиснуті в її нерухомій руці, тоді вирвалися і розвіялися бруківкою. Поки Колум піднімав Скарлет за плечі і шукав пальцями пульс на її шиї, Брайді побігла підбирати аркуші.
Найнятий візок підскакував та похитувався від швидкості, коли вони мчали назад у готель. Голову Скарлет кидало з боку в бік, хоч Колум і намагався міцно тримати її в обіймах. Він швидко заніс її на руках у готель.
— Викличте лікаря! — крикнув він портьє у лівреї. — З дороги!
Він заніс Скарлет у її кімнату і поклав на ліжко.
— Поможи мені, Брайді, треба її роздягнути, — сказав Колум. — У цьому корсеті і сукні неможливо дихати.
З-під пальто від дістав ніж у шкіряному футлярі. Пальці Брайді швидко розстібали гудзики на спині Скарлет.
Колум розрізав шнурівки корсета.
— Тепер, — сказав він, — допоможи мені підкласти подушки їй під голову і накрий її чимось теплим.
Він грубо розтирав руки Скарлет, легенько поплескав її по щоках.
— У тебе є нюхальні солі?
— В мене немає, Колуме, і наскільки я знаю, у Скарлет немає також.
— У лікаря мають бути. Сподіваюся, це звичайна непритомність.
— Знепритомніла, от і все, отче, — заспокоїв їх лікар, вийшовши зі спальні Скарлет. — Але це дуже глибока непритомність. Я лишив дівчині тонік — хай дасть їй, коли прокинеться. От уже ці леді! Заради моди себе як позатискають! Але нема чого хвилюватися. З нею все буде добре.
Колум йому подякував, заплатив і провів до дверей. Тоді тяжко опустився на крісло біля столу із запаленою лампою і охопив голову руками. Хвилюватися були всі причини, і він сумнівався, що зі Скарлет О'Гара вже коли-небудь все буде «добре». Зіжмакані, забризкані водою сторінки листа лежали перед ним на столі. Серед них була і акуратна вирізка з газети. «Вчора ввечері, — зазначалося там, — у приватній церемонії у Домі для вдів та сиріт солдатів Конфедерації міс Енн Гемптон поєдналася шлюбом із містером Ретом Батлером.
56
Свідомість Скарлет спіраллю, вихором підіймалася вгору, вгору із чорної непритомності, але якийсь інстинкт примушував її знову падати вниз, ковзаючи назад у темряву від нестерпної правди, яка чекала її в реальності. Знову і знову це повторювалося, і боротьба так її втомила, що Скарлет, як мертва, лежала у великому ліжку виснажена, нерухома і бліда.
Їй снився тривожний, бентежний сон. Вона була у «Дванадцяти дубах», і маєток знову був неушкодженим і прекрасним, як до Шерманового вогню. Елегантні вигнуті сходи трималися у повітрі ніби чарами, і ноги легко й швидко несли Скарлет угору. Там, попереду, був Ешлі, він піднімався, глухий до її криків і прохань зупинитися. «Ешлі! — кричала вона. — Ешлі, зачекай на мене!», — і бігла за ним слідом.
Які ці сходи довгі! Вона й не пам'ятала, щоб вони були такі високі, наче росли в неї під ногами, і Ешлі був так далеко вгорі. Вона мусила його наздогнати. Не знала навіщо, тільки знала, що мусила, і вона бігла все швидше і швидше, аж серце гупало в грудях. «Ешлі! — кликала вона. — Ешлі!» Він спинився, і вона знайшла в собі запас сили, якого й не сподівалася. І ще швидше побігла до нього вгору.