Життя її анітрохи не змінилося б, стверджував Рет. Рахунки за домашнє господарство будуть сплачувати його юристи, це він улаштував багато років тому, тобто гроші, що стягуватимуться з рахунків Скарлет, автоматично повертатимуться. Вона може повідомити нові магазини, в яких відкрила кредитні рахунки, про наявну процедуру — вони можуть надсилати рахунки просто до юристів Рета. За бажанням вона може сплачувати чеком, і цю суму компенсуватимуть її банку.
Скарлет читала ці слова із захопленням. Усе, пов'язане з грошима, цікавило її надзвичайно, завжди цікавило, особливо відколи Об'єднана армія змусила відчути на собі всі «переваги» бідності. Гроші — це безпека, вважала вона. Скарлет збирала гроші, які самотужки заробляла, а тепер неймовірна щедрість Рета вразила її.
«Який же він бовдур. Я ж можу його до нитки обдерти. Його юристи, мабуть, вічність над цими бухгалтерськими книгами чаклували.
Та й узагалі, витрачати дарма такі шалені гроші може тільки дуже заможна людина. Я знала, що він не бідний. Проте не настільки ж. Цікаво, які у нього статки.
І знову таки — він мене кохає. А ось і доказ. Жоден інший чоловік не балуватиме свою жінку так, як усі ці роки балував мене Рет, тільки якщо кохає її до нестями. Він і надалі даватиме мені все, що я лиш забажаю. Він, мабуть, і досі відчуває до мене те саме. Я так і знала! Я відчувала! Усе, що він наговорив — брехня! Він просто не повірив мені, коли я сказала, що кохаю його».
Скарлет пригорнула до щоки лист так, наче то була рука, яка його писала — рука Рета. Вона доведе йому, що кохає понад усе. І вони будуть щасливими. Найщасливішими закоханими у світі!
Перш ніж обережно покласти лист до шухляди, Скарлет розцілувала його й з ентузіазмом повернулась до своїх рахунків. Заняття справами додало їй жвавого духу. Коли покоївка постукала в двері, запитуючи про вечерю, Скарлет ледве голову підняла.
— Принеси щось сюди, на таці, — мовила лише. — І запали вогонь.
Сутеніло, й Скарлет трохи змерзла. А ще вона була голодна як вовк.
Тієї ночі Скарлет спала як немовля. За час її відсутності крамниця працювала справно, вечеря втамувала голод і заспокоїла шлунок. Добре бути вдома, особливо, коли лист від Рета спочиває під подушкою.
Скарлет прокинулась і потяглася, немов кішка. Шарудіння паперу під подушкою викликало усмішку. Подзвонивши в дзвіночок і замовивши сніданок, Скарлет заходилася планувати свій день. Спочатку піти до крамниці — там багато чого вже закінчилось. Кершоу доладно вів бухгалтерію, проте здорового глузду в нього кіт наплакав. Перш ніж він здогадається поповнити запаси, у нього закінчиться борошно й цукор. До того ж навряд він замовив хоч краплю гасу чи паличку хмизу, хоча щодня ставало все холодніше.
Газет Скарлет вчора так і не прочитала, отож похід у крамницю врятує її від цього нудного заняття. Усе важливе про життя Атланти вона й без того дізнається від Кершоу та службовців. Немає нічого кращого за універсальну крамницю, щоби дізнатися останні новини — люди люблять поплескати язиками, поки загортають їхні покупки. А що, майже завжди вона знала, про що напишуть на першій шпальті ще до того, як газета виходила друком. Можна було їх усі разом викинути. Навряд чи щось пропустила.
Раптом усмішка зійшла з її обличчя. Ні, не можна. Там обов'язково написали про похорон Мелані, й вона хотіла прочитати.
Мелані...
Ешлі...
Крамниця мусить зачекати. Скарлет мала інші, важливіші обов'язки. «Що змусило мене пообіцяти Меллі, що я потурбуюсь про Ешлі та Бо? Не знаю, проте я все ж пообіцяла. Тож ліпше спочатку вирушити туди.
І взяти Пенсі, щоб усе зробити якомога краще. Лихі язики по всьому місту вже, мабуть, плещуть про ту сцену на цвинтарі. Краще не давати їм зайвого приводу базікати й не приходити самій до Ешлі». Скарлет поспішила по товстому килиму до вишитого дзвоника й сильно смикнула. Де її сніданок?
О ні, Пенсі досі в Тарі. Їй доведеться взяти якусь нову служницю, наприклад, дівчину Ребекку. Вона сподівалася, що Ребекка допоможе одягтися без зайвої метушні. Тепер Скарлет хотіла поспішити, вийти і швидше закінчити все, що мусить зробити.
Коли карета зупинилася перед крихітним будинком Ешлі та Мелані на Айві-стрит, Скарлет побачила, що жалобний вінок зник з дверей, а вікна закриті віконницями.
Індія, одразу подумала Скарлет. Звичайно, це вона забрала Ешлі та Бо пожити у тітоньки Дріботуп. Мабуть, вона собою дуже задоволена.
Скарлет та Індія, сестра Ешлі, завжди були запеклими ворогами. Скарлет закусила губу й міркувала, що їй робити. Вона була майже певна, що Ешлі та Бо переїхали до тітоньки Дріботуп, це було мудрим рішенням. Без Мелані, а тепер і без Ділсі, не було кому вести домашнє господарство чи виховувати сина. У тітоньки Дріботуп було зручно, все налагоджено, й хлопчика оточили турботою жінки, які обожнювали його все його життя.