«Ох, страждання», — подумав Колум. Мусить бути якийсь спосіб допомогти їй.
— Тепер у тебе є твоя Тара, Кеті-Скарлет, ти ж так про неї мріяла. Чи це не втішить тебе, поки серце не загоїться? Ти можеш створити для своєї майбутньої дитини такий світ, який тільки захочеш, — величну плантацію, збудовану її дідом і матір'ю. Якщо це хлопчик, можна буде назвати його Джералдом.
— Я вже про все це думала. Дякую, але ти не знайдеш виходу, якщо я не знайшла, Колуме, повір мені. Одна річ, у мене вже є син, дитина, про яку ти не знаєш, якщо думати про спадкування. Та головне зараз — ця дитина. Я не можу повернутися в Тару, щоб народити там його дитину, я не можу привезти цю дитину в Тару й після її народження. Люди ніколи не повірять, що вона зачата в шлюбі. Вони завжди думали — в окрузі Клейтон і в Атланті, — що я розпусниця. А я поїхала з Чарлстона наступного дня після зачаття. — Обличчя Скарлет зблідло від болісної туги. — Ніхто ніколи не повірить, що це Ретова дитина. Ми роками спали в окремих кімнатах. Вони назвуть мене повією, а дитину — байстрям і задоволено цмакатимуть при цьому губами.
Скарлет аж скривилася від неприємних слів.
— Зовсім ні, Скарлет, зовсім ні. Твій чоловік знає правду. Він визнає дитину.
Очі Скарлет спалахнули.
— Так, він її визнає і забере від мене. Колуме, ти уявити не можеш, як Рет ставиться до дітей, своїх дітей. Він їх любить до божевілля. Дитина мусить належати йому, бути для нього всім. Він відбере цю дитину, як тільки вона зробить перший подих. Не думай, що він не може цього зробити. Він отримав розлучення, яке неможливо отримати. Він змінить будь-які закони чи запровадить нові. Немає нічого, чого б він не міг зробити, — Скарлет перейшла на хрипкий шепіт, наче боялася чогось. Її обличчя перекривили ненависть і дикий безпричинний страх.
А тоді раптом наче впала пелена і воно змінилося, стало спокійне, рівне, от тільки зелені очі й далі палали. На її вустах з'явилася усмішка; від неї Колум О'Гара аж похолов.
— Це моя дитина, — сказала Скарлет. Її тихий низький голос скидався на муркотіння величезного кота. — Тільки моя. Він ніколи про неї не дізнається, поки я не захочу, але тоді для нього буде вже пізно. Я молитимусь, щоб це була дівчинка. Прекрасна синьоока дівчинка.
Колум перехрестився.
Скарлет різко засміялася.
— Бідний Колум. Ти, мабуть, чув, якими лютими бувають зневажені жінки, не будь такий шокований. Не турбуйся, я більше тебе не лякатиму, — вона усміхнулася, і Колум майже переконав себе, що йому привиділося все те, що він щойно побачив на її обличчі. Усмішка Скарлет була відкрита й лагідна. — Я знаю, що ти намагаєшся мені допомогти, і я тобі вдячна, Колуме, справді. Ти був таким добрим до мене, таким чудовим другом, мабуть, найкращим другом, якого я коли-небудь мала, окрім Меллі. Ти мені як брат. Я завжди хотіла мати брата. Сподіваюся, ти завжди залишатимешся моїм другом.
Колум запевнив її, що так і буде. А для себе зауважив, що ще ніколи не зустрічав душі, яка б так потребувала допомоги.
— Я хочу, щоб ти взяв ці листи до Америки, будь ласка, Колуме. Цей моїй тітці Полін. Хочу, щоб вона знала, що я отримала її листа, тоді вона зможе всім із задоволенням казати «Я ж вам казала». А цей моєму юристу в Атланті, мені треба владнати деякі справи. Обидва треба відправити з Бостона, не хочу, щоб хтось знав, де я насправді. А цей прошу тебе доставити особисто. Це означатиме, що тобі доведеться більше проїхати, але це надзвичайно важливо. Це в банк у Саванні. Я маю золото і прикраси в їхньому сховищі і розраховую, що ти привезеш їх мені. Чи Брайді дала тобі торбинку, яка висіла в мене на шиї? Добре. Цього мені вистачить, щоб облаштуватися. А зараз треба, щоб ти знайшов мені юриста, якому можна довіряти, якщо такий є. Я збираюся використати гроші Рета Батлера. Я хочу викупити Баллігару, звідки пішли всі О'Гари. У дитини буде спадок, який її батько ніколи б не забезпечив. Я покажу йому, що означає глибоке коріння.
— Люба Скарлет, благаю тебе: зачекай трішки. Ми можемо надовше залишитися в Голвеї, ми з Брайді дбатимемо про тебе. Ти ще не оговталась від шоку. Один удар за іншим — це занадто для тебе, не варто зараз приймати такі серйозні рішення.
— Ти, мабуть, думаєш, що я збожеволіла. Але це мій спосіб Колуме, і я зроблю саме так. З твоєю допомогою чи без неї. Вам з Брайді не варто залишатися. Я планую повернутися завтра до Денієлового дому і попрошу прийняти мене ще раз, поки не здобуду Баллігару. Якщо ти боїшся, що за мною потрібно наглядати, то Кетлін і всім іншим можеш довіритися. Ну ж бо, Колуме, — сказала Скарлет, — визнай це. Я перемогла.