Після того, як вона надіслала листа, Скарлет трясло від голови до п'ят. А раптом Колум не приїде з її золотом вчасно? Вона ж не знає, скільки часу знадобиться юристові чи коли повернеться Колум. Вона ледве попрощалася з Меттом О'Тулом після того, як віддала йому листа. Вона поспішала.
Скарлет ішла так швидко, як тільки дозволяла нерівна земля під ногами, і сподівалася на дощ. Високі грубі живоплоти утримували червневу спеку на вузькій стежці між ними. У неї не було капелюха, щоб прикрити голову чи захистити шкіру від сонця. Вона майже ніколи його не носила; часті зливи й хмари, що передували їм і слідували за ними, робили капелюх непотрібним. А парасольки в Ірландії були лише для краси.
Коли вона дійшла до броду на річці Бойн, то підібрала спідниці й стояла у воді, поки тіло не охололо. А потім пішла до вежі.
За той місяць, що вона знову жила в домі Денієла, вежа стала для неї дуже важливою. Вона завжди приходила сюди, коли хвилювалася про щось, чи коли щось її турбувало, або коли їй було сумно. В її величезних каменях було здоров'я і прохолода; Скарлет прикладала руки чи щоки до них і знаходила розраду й спокій у цій стійкій стародавній твердині. Часом вона розмовляла з баштою, наче це був її батько. Рідше обіймала камені руками й плакала. Вона ніколи не чула тут інших звуків, окрім власного голосу, співу пташок і шепоту річки. Вона ніколи не відчувала присутності очей, що за нею спостерігають.
Колум повернувся в Ірландію 18 червня. Він надіслав телеграму з Голвея:
ПРИБУДУ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТОГО ЧЕРВНЯ З ТОВАРАМИ З САВАННИ.
Усе село було в хвилюванні. В Адамстаун ще ніколи не приходила телеграма. Ще не було вершника з Тріма, якого б не зацікавив портер Метта О'Тула, чи такого прудкого коня, на якому цей вершник приїхав.
Коли через дві години ще один вершник примчав у село на ще кращому коні, хвилюванню не було меж. Ще одна телеграма для Скарлет з Голвея.
ПРОПОЗИЦІЮ ПРИЙНЯТО КРПК ЧЕКАЙ ЛИСТА І КОНТРАКТ.
Після короткої дискусії селяни погодилися зробити єдину розумну річ. Паб О'Тула і кузня закриються. Лікар зачинить двері. Отець Данагер буде речником. Вони всі підуть до дому Денієла О'Гари, аби з'ясувати, що відбувається.
Все, що вони дізналися, це те, що Скарлет поїхала кудись на своєму візку, більше Кетлін нічого не знала. Але всі мали можливість потримати й прочитати телеграми. Скарлет залишила їх на столі для загального огляду.
Скарлет їхала звивистими дорогами до Тари з радісним серцем. Тепер вона зможе справді почати. В голові у неї був чіткий план, кожен наступний крок логічно продовжував попередній. Ця поїздка до Тари не була одним із кроків; вона спала Скарлет на думку, коли прибула друга телеграма. Це була більше потреба, ніж імпульс. Їй конче потрібно було в цей чудовий сонячний день побачити з пагорба Тари зелені землі, які вона вибрала собі за дім.
Сьогодні випасалося набагато більше овець, ніж минулого разу, коли вона тут була. Скарлет дивилася на них і думала про вовну. Ніхто в Адамстауні не тримав овець; треба буде вивчити проблеми й переваги вирощування овець з нуля.
Скарлет раптово спинилася. На курганах, які колись були великим банкетним залом Тари, були люди. Вона сподівалася побути сама. Та ще й англійці, кляті непрохані гості. Нелюбов до них була частиною життя кожного ірландця, і Скарлет це передалося разом із хлібом, який вона їла, та музикою, під яку танцювала. Ці англійці на пікніку не мали права розстеляти свої покривала і скатертину там, де колись трапезували верховні королі Ірландії, чи пасталакати своїми крикливими голосами там, де колись грала арфа.
Особливо коли Скарлет О'Гара мала намір постояти саме на тому місці, одна, щоб подивитися на свою країну. Вона сердито дивилася на дженджуристих чоловіків у солом'яних капелюхах і жінок з рожевими парасолями в квіти.
«Не дозволю їм зіпсувати свій день, піду туди, де їх не буде видно». Вона попрямувала до двічі обперезаного стіною кургану, який був домом короля Кормака, будівника бенкетного залу. Тут стояв Ліа Фаль — камінь долі. Скарлет обперлася на нього. Колум був шокований, коли вона так зробила в той день, як він вперше привіз її до Тари. Ліа Фаль був коронаційним випробуванням древніх королів, сказав він їй. Якщо він голосно кричав, чоловік, який проходив випробування, годився у верховні королі Ірландії.
Вона була в такому навдивовижу піднесеному настрої того дня, що її нічого б не здивувало, навіть якби бита гранітна колона вигукнула її ім'я. Звісно ж, цього не сталося. Колона була майже така ж заввишки, як Скарлет; зверху було зручне місце, щоб обперти голову. Скарлет мрійливо дивилася, як хмари пливуть блакитним небом, і відчувала, як вітер здіймає пасма волосся на її чолі й скронях. Голоси англійців тепер лише створювали приглушений фон до дзеленчання дзвоників на шиях овець. «Так мирно. Мабуть, тому мені й треба було приїхати до Тари. Я була така зайнята, що й забула про те, щоб бути щасливою, а це ж була найважливіша частина мого плану. Чи зможу я бути щасливою в Ірландії? Чи зможу зробити її своїм справжнім домом?