— Скарлет, люба, це національна риса характеру — брати від життя радощі, а потім перейматися обов'язками. Саме це дарує ірландцям їхній шарм і радість.
— Що ж, не сказала б, що знаходжу це чарівним, і щасливішою мене це точно не робить. Вже майже серпень, а жодне поле досі не розчищене. Як можна засаджувати поля навесні, якщо восени вони не прибрані й не оброблені належним чином?
— До цього ще багато місяців, люба моя Скарлет. Ти тільки поглянь, скільки зроблено всього за кілька тижнів.
І Скарлет таки поглянула. З її обличчя зник похмурий погляд, і вона всміхнулася.
— Це правда, — підтвердила вона.
Колум усміхнувся також. Він нічого не розповів про те, як заспокоював і тиснув на робітників, що вже хотіли покинути роботу й піти геть. Їм було не до вподоби, що ними керує жінка, а надто така вимоглива як Скарлет. Якби підпільні зв'язки з Феніанським братством не допомогли залучити їх до відновлення Баллігари, він не знав, скільки чоловіків залишилися б, навіть попри те, що Скарлет платила їм набагато більше, ніж інші.
Колум і собі поглянув на залюднену вулицю. Життя цих людей, та й інших також, стало б прекрасним, якби Баллігару відновили. Уже два шинкарі просилися приєднатися, і чоловік, який тримав у Бектіві прибуткову крамницю тканин, хотів переїхати сюди. Будинки, навіть найменші, виглядали краще за ті хижки, де жили селяни, яких він обрав. Точно так само, як Скарлет, вони чекали на ремонт дахів і вікон, щоб можна було покинули старих землевласників і розпочати нове життя на полях Баллігари.
Скарлет забігла в будинок і вибігла з рукавицями й накритим глеком для молока в руках.
— Сподіваюся, ти наглядатимеш за роботою, і поки мене не буде, тут не розпочнеться масштабне святкування з нагоди відкриття шинку, — сказала Скарлет. — Я поїду до Денієла по молоко й хліб.
Колум обіцяв наглядати, щоб усі працювали. Він нічого не мовив про її необачне рішення їхати верхи на поні без сідла у її стані. Вона вже до того ледь голову йому не відкрутила, коли він сказав, що так чинити геть не розумно.
— Заради Бога, Колуме, лише п'ять місяців. Це й вагітністю ще не вважається.
Скарлет непокоїлася дуже, проте не наважувалася сказати Колуму. З іншими дітьми вона не мала стільки проблем. Їй постійно болів поперек; якось вона помітила краплі крові на спідній білизні та простирадлах, від чого серце завмерло. Скарлет випрала білизну з найсильнішим милом, яке лише мала, і яке зазвичай брали для миття стін і підлоги, наче сподівалася з плямами відіпрати незрозумілу причину іх появи. Після викидня лікар Мід попереджав, що падіння завдало їй великої шкоди й на одужання знадобилося багато часу, однак Скарлет відмовлялася визнавати, що статися може щось направду погане. Дитя не билося б так у її лоні, якби було нездорове. До того ж у неї не було часу для депресії.
Від частих поїздок на неприбраних полях Баллігари утворилася чітка колія до броду. Поні тепер ішов самостійно, тож Скарлет мала час на роздуми. Краще б їй якнайшвидше знайти собі коня, бо вона ставала надто важкою для поні. З цією дитиною і тут все було по-іншому. Скарлет ніколи не набирала так багато ваги, коли носила інших дітей. Може, у неї близнюки! Хіба не чудово було б? Тоді Рет точно повернувся б. У маєтку Данмор у неї вже було дві річки до його однієї. Нічому іншому вона не зраділа б так, як двом дітям, а надто якщо в Енн буде одне. Думка, що Рет матиме дитину з Енн, завдавала їй страшенного болю. Скарлет звернула очі й думки на поля Баллігари. Вона конче мусила розпочати роботу на полях, і байдуже, що казав Колум.
Як завжди, Скарлет зупинилася біля башти перед тим, як доїхала до броду. Якими ж хорошими будівельниками були О'Гари, і якими розумними. Старий Денієл говорив майже цілу хвилину, коли вона зауважила, що шкодує, бо сходів більше немає. Знадвору сходів не було ніколи, стверджував він, лише всередині. Драбина давала людям доступ до дверей, що розміщувались на висоті дванадцяти футів над землею. У разі небезпеки люди мали змогу заховатися в башті, підняти за собою драбину і стріляти з лука та кидати каміння або ж лити гарячу олію на своїх кривдників просто з вузьких вікон. При цьому вони були убезпечені від своїх нападників, які чигали внизу.
«Якось я притягну сюди драбину й зазирну всередину. Сподіваюся, там не дуже багато кажанів. Ненавиджу кажанів. Чому святий Патрик не здихався і їх також, коли очищав від змій?»
Скарлет зайшла до бабусі й побачила, що та спить, відтак зазирнула в двері до Денієла.
— Скарлет, яка ж я рада тебе бачити! Заходь, заходь і розповідай, які дива ти твориш у Баллігарі. — Кетлін подалася до чайника. — Я чекала, що ти прийдеш.