«Дві старі діви. — з презирством подумала Скарлет. — Вони готовіові обожнювати все, зодягнене в штани, навіть коротенькі. Якби лише Індія не жила з тітонькою Дріботуп». З нею самою Скарлет легко впоралася б — тітонька була боязка і не наважилась би й кошеняті суперечити, не те що Скарлет.
Проте сестра Ешлі — справа зовсім інша. О, Індія залюбки пішла б на конфлікт, говорила б гидкі речі своїм крижаним голосом, відтак вказавши Скарлет на двері.
Якби ж вона не дала Мелані обіцянку...
— Відвези мене до будинку міс Дріботуп Гамільтон, — наказала вона Елаясу. — Ребекко, йди додому пішки.
В домі тітоньки Дріботуп у Скарлет буде достатньо наглядачів, щоби брати з собою ще компаньйонку.
Двері відчинила Індія. Вона глянула на ранковий модний наряд Скарлет, підбитий хутром, і вустами її ковзнула тонка вдоволена посмішка.
«Смійся, скільки хочеш, ворона стара», — подумала Скарлет. Індія була зодягнена у чорний нудний костюм з крепу, прикрашений хіба ґудзиком.
— Я приїхала дізнатись, як Ешлі, — сказала Скарлет.
— Тобі тут не раді, — відмовила Індія й почала зачиняти двері.
Скарлет притримала двері.
— Індіє Вілкс, не смій зачиняти двері перед моїм носом. Я дала обіцянку Меллі й дотримаю свого слова, хай би там що — навіть якщо доведеться тебе вбити.
У відповідь Індія навалилася плечем на двері, намагаючись переважити силу обох рук Скарлет. Така негідна боротьба тривала лише кілька секунд, аж Скарлет почула голос Ешлі.
— Це Скарлет? Я хочу з нею поговорити.
По цих словах двері розчахнулися й Скарлет переможно зайшла. Не без задоволення вона помітила, як обличчя Індії вкрилося червоними плямами від люті.
Ешлі вийшов назустріч Скарлет, і її енергійні кроки сповільнились. Він виглядав дуже хворим. Під очима були темні кола, глибокі складки лягли від носа до підборіддя. Одяг був йому завеликим — піджак висів на плечах, достоту як зламані крила чорного птаха.
У Скарлет серце кров'ю обливалося. Вона вже не любила Ешлі як раніше, проте він досі був частиною її життя. За стільки років накопичилося безліч спільних спогадів, і їй було нестерпно бачити, як він страждає.
— Ешлі, любий, — м'яко промовила Скарлет, — ходи сюди, присядь. Ти втомився.
Більше години вони просиділи на канапі у тісній, захаращеній вітальні тітоньки Дріботуп. Скарлет мовчала, увесь час говорив Ешлі, який поринув у нетрі спогадів, перериваючись та повторюючись. Він оповідав історії про чесноти своєї покійної дружини: її доброту, доброзичливість, благородство, а надто любов до Скарлет, малого Бо та до нього, Ешлі. Голос його був низьким, позбавленим життя, повним горя та відчаю. Рукою Ешлі знайшов її долоню і стає із такою силою, що Скарлет стало боляче. Однак вона зціпила зуби і не забрала руки.
Індія похмуро стояла в дверях, мовчки спостерігаючи.
Нарешті Ешлі замовк, хитаючи головою з боку в бік і повторюючи:
— Скарлет, я не можу без неї, — стогнав він. — Не можу. — Він був розгубленим, засліпленим.
Скарлет висмикнула руку. Вона мусить розбити цей кокон відчаю, що скував його, інакше від просто збожеволіє від горя, була певна Скарлет. Вона встала і схилилась до Ешлі.
— Послухай мене, Ешлі Вілкс, — почала Скарлет. — Я уважно слухала про всі твої негаразди, а тепер ти послухай мене. Гадаєш, ти єдиний, хто любив Меллі та покладався на неї? Ні. Я і не знала, як сильно її люблю — більше, ніж хтось повірить. Думаю, її багато хто любив. Проте ми не збираємося тепер скніти і поволі вмирати. А саме це ти зараз робиш. І мені за тебе соромно. Меллі також соромно, якщо вона спостерігає за нами з небес. Ти хоч усвідомлюєш, через що вона пройшла, коли народжувала Бо? А я знаю, і знаю, що це убило б навіть найвитривалішого чоловіка на землі. Тепер у Бо є тільки ти. І що ж ти показуєш Меллі? Що її хлопчик — майже сирота, залишений на самоті, бо його тато — убитий горем і нічого іншого, окрім себе, не бачить. Ти хочеш розбити їй серце, Ешлі Вілкс? Бо саме це ти зараз робиш? — Скарлет взяла його за підборіддя, змусивши подивитися на себе.
— Тож візьми себе в руки, чуєш, що кажу, Ешлі Вілкс? Іди на кухню, й нехай тобі зготують гарячу страву. Якщо від неї занудить, з'їж щось інше. Знайди свого сина, візьми на руки і скажи, що йому немає чого боятися, що тато про нього подбає. Зроби, як я тобі кажу. Ну ж бо, подумай про когось, крім себе самого.