Там були три жінки з селища. Скарлет взяла стілець і присіла поруч.
— Як маля? — запитала Мері-Гелен.
— Чудово, — відповіла Скарлет. Вона обвела поглядом знайому кухню. Вона була зручна, і атмосфера тут дружня, але Скарлет не могла дочекатися, коли у Кетлін нарешті буде нова кухня, її кухня у найбільшому будинку Баллігари.
Скарлет уже подумки створила будинки, які вона мала подарувати родині. Усі матимуть великі й просторі оселі. Будинок Колума був найменшим — одним з будинків біля міських воріт, де починалася маєтність міста. Він обрав цей будинок сам, отож Скарлет не сперечалася. До того ж так чи інак родини він не матиме ніколи, оскільки його сан цього не дозволяє. Проте у місті були набагато більші будинки. Вона обрала найкращий будинок для Денієла, бо з ним була Кетлін, і вони, ймовірно, захочуть, щоб бабуся жила з ними. То більше, що має бути місце для Кетлін, коли вона вийде заміж, а це станеться легко, зважаючи на посаг, дарований їй Скарлет, включно з будинком. Ще будинки для кожного з синів Денієла й Патрика, навіть боязкого Шона, що жив з бабусею. На додачу вони отримають землю, щоб мати змогу одружуватися. Скарлет подумала, що жахливо, коли молоді чоловіки чи жінки не можуть мати родини, якщо в них немає землі чи грошей. Англійські землевласники були безсердечні, коли справа стосувалася утримування ірландських земель під своїм каблуком. Ірландці виконували всю роботу й вирощували пшеницю та овес, доглядали худобу і овець, а тоді змушені були продавати все це англійцям за цінами, встановленими англійцями, щоб вони ж могли експортувати худобу й зерно до Англії, де, знову ж таки, заробляли більше грошей для англійців. Жоден селянин не мав достатньо залишку для себе після сплати ренти, яку англієць міг підняти на власний розсуд. То було гірше навпільництва, то було наче після війни з янкі, коли вони брали, що заманеться, а потім призначили Тарі сплачувати захмарно високі податки. Не дивно, що ірландці так ненавидять англійців. Вона сама ненавидітиме янкі до кінця своїх днів.
Проте незабаром родина О'Гарів звільниться від цього гніту. Ну й здивуються ж вони, коли Скарлет їм про це повідомить! Чекати вже недовго. Щойно завершать відновлення будинків та підготують поля — вона не бажала дарувати непідготовлених подарунків. Все має бути бездоганно. Вони так добре до неї ставилися. Вони — її родина.
Скарлет ретельно оберігала свою таємницю, навіть Колуму поки нічого не казала. Вона плекала цю таємницю ще з вечора у Голвеї, коли в неї назрів цей план. Щоразу дивлячись на вулиці Баллігари, Скарлет задоволено думала про будинки, що належатимуть родині О'Гарів. Тоді в неї буде багато місць, куди піти, багато камінів, біля яких можна погрітися, багато будинків, де житимуть кузини, з якими її дитина гратиметься й ходитиме до школи, з якими можна буде влаштовувати великі святкування у великому домі.
Звичайно, саме тут залишиться вона й дитина. У великому, просторому, фантастично елегантному будинку. Будинок більший, ніж будинок на Іст-Беттері, ніж у Данмор Лендінґ, навіть коли янкі залишили від нього тільки десяту частину. Та ще й земля, що належала родині О'Гарів ще до того, як почули про Данмор Лендінґ, чи Чарлстон, чи Рета Батлера. Як же він витріщатиметься, як розіб'ється його серце, коли він побачить свою красуню-донечку — Господи, нехай це буде дівчинка — в цьому красивому домі. Вона — О'Гара, вона — єдина донька своєї самотньої матері.
Скарлет плекала мрії про солодку помсту. Але до цього чекати ще довгі роки, на відміну від будинків, чекати на які вже зовсім недовго.
60
Наприкінці серпня, коли світанкова зоря пофарбувала небо рожевими барвами, на порозі Скарлет з'явився Колум. Просто за ним у ранковій імлі стояли десять кремезних чоловіків.
— Ось робітники для очищення твоїх полів, — мовив Колум. — Тепер ти задоволена?
Скарлет звискнула від задоволення.
— Чекайте, я лише візьму свою шаль — щоб не змерзнути, — сказала вона. — Зараз повернуся. Поведи їх до першого поля просто за ворітьми. — Вона досі не була одягнена, волосся не чесане, ноги голі. Скарлет намагалася збиратися хутчіш, проте поспіх лише робив її незграбною. Вона ж так довго чекала! А їй тепер з кожним днем все складніше взуватися. «Господи, я вже наче той будинок. У мене, мабуть, трійнята будуть».
«Хай йому чорт!» Скарлет скрутила нечесане волосся в пучок і приколола шпильками, тоді схопила шаль і босоніж побігла вулицею.