Скарлет витягла три яйця з киплячої води в чайнику, потім налила води в чайник для заварювання.
— Можеш з'їсти яйце, якщо гидуєш моєю кашею, — запропонувала вона. — Без солі, звісно.
Колум відмовився.
— Добре, бо я голодна. — Вона виклала ложкою кашу в тарілку, роздушила яйця й додала: — Жовтки були рідкими. — Колум відвів очі.
Вона їла жваво й енергійно, швидко розмовляючи. Скарлет розповіла про свій план оселити всю родину разом, щоб О'Гари жили в розкоші в Баллігарі.
Колум зачекав, поки вона доїсть, а тоді сказав:
— Вони не погодяться. Вони обробляли землю, на якій живуть ось уже майже двісті років.
— Звичайно, погодяться. Усі прагнуть кращого, ніж мають.
Колум похитав головою на знак незгоди.
— Я доведу, що ти помиляєшся, і запитаю просто зараз. Але ні, я мала інший план. Я хочу спочатку все закінчити.
— Скарлет, я тобі привів селян. Сьогодні зранку.
— Отих ледарів?
— Ти не розповідала мені про свій план. Я найняв тих людей. Їхні дружини й діти переїжджають просто зараз сюди в котеджі в кінці вулиці. Вони покинули землевласників, на яких працювали раніше.
Скарлет закусила губу.
— Нічого, — промовила вона за хвилю. — Родина все одно житиме в будинках, а не в котеджах. Селяни працюватимуть на кузин.
Колум розтулив рота, але одразу ж закрив його. Сенсу сперечатися не було. А ще він був певен, що Денієл не переїде.
По обіді Колум попросив Скарлет спуститися з драбини, на якій вона перевіряла якість штукатурки.
— Ходімо, поглянеш, що зробили твої «ледарі».
Скарлет так зраділа, що аж на очах з'явилися сльози. Вона побачила скошену косою та серпом траву на доріжці. Тепер проїзд був достатньо широкий для екіпажу, а не лише для на поні. Вона знову могла їздити до Кетлін по молоко для чаю та вівсяної каші. За останні тижні вона зробилася надто важкою, щоб їхати верхи на поні.
— Я просто зараз пройдуся цією доріжкою, — сказала Скарлет.
— Тоді дозволь мені зашнурувати твої чобітки.
— Ні, вони тиснуть мені гомілку. Я ходитиму босоніж, а надто що тепер є і коляска, і дорога, якою можна їхати. Але ти можеш запрягти поні.
З полегкістю Колум спостерігав, як вона від'їжджає. Він повернувся до свого будинку біля міських воріт, до книжок, люльки та склянки хорошого віскі з відчуттям цілком заслуженої винагороди. Скарлет О'Гара була найбільш виснажливою особою з усіх, кого коли-небудь зустрічав Колум. «І чому, — запитував він себе, — я подумки завжди додаю “нещасне ягня”, коли думаю про неї?»
А вона, справді, була схожа на нещасне ягня, коли раптом увірвалася до нього, як місто оповили літні сутінки. Родина відмовилася від її запрошення — дуже м'яко і багаторазово — переїхати до Баллігари.
Колум вважав, що Скарлет просто не здатна плакати. Вона не зронила й сльозинки, коли їй прийшло повідомлення про розлучення, і навіть не зреагувала, коли оголосили, що Рет знову одружився. Проте цього теплого дощового серпневого вечора вона плакала кілька годин поспіль, допоки не заснула на зручній канапі — розкоші, незнаній у спартанських умовах двох кімнат її нового дому. Він накрив її легким коцом і пішов до своєї спальні. Колум радів, що її горе нарешті знайшло вихід, однак побоювався, що вона побачить свій зрив у іншому світлі. Тому залишив її саму; вона, ймовірно, не захоче бачити його кілька днів. Сильні люди не люблять, коли хтось стає свідком їхніх миттєвих слабкостей.
Проте він помилився. Знову, подумав Колум. Чи він колись пізнає цю жінку? Зранку він знайшов Скарлет на своїй кухні: вона їла яйця — більше у нього нічого не було.
— Знаєш що, Колуме, — твоя-таки правда. Яйця краще смакують із сіллю... А ще можеш подумати про хороших винаймачів для моїх будинків. Зваж, вони повинні бути заможними, бо все в будинках зроблено ідеально, вони ошатні, а тому я очікують пристойної орендної плати.
Скарлет була дуже ображена, хоч і не показувала цього й не згадувала про той випадок. Вона продовжувала їздити до Денієла коляскою кілька разів на тиждень, та й працювала тяжко над наведенням ладу у Баллігарі, як і завжди, хоча її вагітність була їй завадою. Вже до кінця вересня місто було готове. Кожна будівля була чиста, пофарбована всередині й зовні, мала міцні двері, комин і дах. Населення зростало не щодня, а щогодини.
З'явилися ще два шинки, майстерня з виготовлення взуття й упряжі, крамниця тканин, що переїхала з Бекгіва, священик для невеликої католицької церкви старшого віку, двоє вчителів для школи, заняття в якій мали розпочатися, щойно надійде дозвіл з Дубліна, нервовий молодий юрист, який сподівався налагодити практику, та його ще більш нервова дружина, яка з-за портьєр виглядала на вулицю й спостерігала за людьми. Діти селян гралися на вулиці, їхні матері сиділи на ганках і пліткувати. Щодня з Тріма приїздив листоноша й залишав лист ученому джентльмену, який відкрив крамницю, де продавали книжки, папір та чорнило, в однокімнатній прибудові до крамниці тканин. Було обіцяно, що офіційне поштове відділення з'явиться на початку наступного року, а найбільший будинок винайняв лікар і в перший тиждень листопада мав розпочати роботу.