Пальці відчули монети, згорнуті банкноти, і Скарлет вдячно тихо зітхнула. У неї з собою були гроші на оплату всім працівникам Баллігари, а це більше п'ятдесяти фунтів. Тепер вона була холодною та неспішною, як тале морозиво.
Вона зняла шнурок із шиї, підняла шкіряний мішечок над головою та потрясла, щоб почувся дзенькіт монет.
— Ось, тут вам із лихвою — за труди, грубіяне, — промовила Скарлет. Її рука була сильною, і правда на її стороні. Мішечок з грошима влучив офіцерові просто в пику. Шилінги й пенси покотилися по його уніформі й посипались на землю. — Прибери за собою, — сказала Скарлет. — І сміття своє забери!
Вона повернулася спиною до солдатів.
— Заради Бога, Кетлін, — прошепотіла вона, — біжи в поле й зупини чоловіків, поки не дійшло до біди.
* * *
Пізніше Скарлет протистояла старому Денієлу. Вона була багряна від гніву. А якби вона не привезла тютюн? А якби він прибув не сьогодні? Вона глянула на дядька й вибухнула:
— Чому ви не сказали, що вам потрібні гроші? Я б радо вам їх дала.
— О'Гари не беруть милостиню, — сказав старий Денієл.
— Милостиню? Але ж, дядьку Денієле, я — ваша родина.
Старий Денієл поглянув на неї своїми старими-старими очима.
— Усе, що не зароблене власними руками, — милостиня, юна Скарлет О'Гара. Коли мій брат Джералд збожеволів, чому ти не покликала його братів у Саванні? Вони твоя родина.
У Скарлет тремтіли губи. Його правда. Вона й сама не просила і не приймала ні від кого допомоги. Вона сама мусила нести свій хрест. Гордість не дозволяла їй кричати, не допускала слабкості.
— А під час голоду? — Вона просто мусила знати. — Тато послав би вам усе, що мав. І дядько Ендрю також.
— Ми помилилися. Ми гадали, що він закінчиться. А коли зрозуміли, що й до чого, було вже пізно.
Вона поглянула на дядькові худі прямі плечі, гордий нахил його голови. Тієї мить їй усе стало зрозуміло. Вона вчинила б так само. А ще вона раптом усвідомила, чому помилилася, коли запропонувала Баллігару замість землі, яку він обробляв усе життя. Інакше це зробило б його працю безглуздою, а заразом працю його синів, братів, його батька й батька його батька.
— Роберт підняв платню, правда? І все через моє зауваження щодо рукавичок. Він вирішив помститися мені через вас.
— Роберт — чоловік жадібний. Навряд чи це пов'язано з тобою.
— То дозволите мені допомогти вам? Для мене це буде честь.
В очах Денієла Скарлет побачила схвалення. А тоді в них блиснув гумор.
— Ось Майкл — син Патрика. Він працює у великому домі в стайнях. У нього геніальні ідеї стосовно виведення і вирощування коней. Він міг би бути підмайстром у Курра, якби мав гроші.
— Дякую, — дещо офіційно сказала Скарлет.
— То хтось хоче вечеряти? Чи мені вечерю свиням краще викинули? — вдавано гнівно запитала Кетлін.
— Я така голодна, що ледь не плачу, — відповіла Скарлет. — Скажу чесно, з мене кухар нікудишній.
«Я щаслива, — подумала Скарлет. — У мене все тіло болить, але я щаслива. Якщо моє дитя не пишатиметься бути членом родини О'Гарів, скручу йому в'язи».
61
— Вам потрібна кухарка, — сказала місіс Фітцпатрик. — Сама я не дуже добре готую.
— Я теж, — відгукнулася Скарлет.
Місіс Фітцпатрик мовчала і не зводила з неї очей.
— Я також не дуже добре готую, — поспішно уточнила Скарлет.
Вона подумала, що ця жінка їй не сподобається, хоч би що казав Колум. Та навіть коли Скарлет спитала, як її звати, вона сказала «Місіс Фітцпатрик».
«Прекрасно ж вона зрозуміла, що я мала на увазі ім'я, а не прізвище. Ніколи ще в житті не називала слуг “місіс”, “містер” чи “міс”. Але в мене ніколи й не було білої служниці. Кетлін замість покоївки не рахується, Брайді також. Вони мої кузини. Як добре, що місіс Фітцпатрик мені не родичка».
Місіс Фітцпатрик була високою жінкою, принаймні на півголови вищою за Скарлет. Вона була не худа, але й не огрядна, зате міцна наче дуб. Складно було сказати, скільки їй років. Шкіра у неї була гладенька, як у більшості ірландок — завдяки вологому повітрю — і біла, наче сметана. На щоках двома темно-рожевими смугами виділявся рум'янець. У неї були по-селянському великий, але чіткий ніс, широкий рот, але тонкі губи. Найяскравішою та найвиразнішою її рисою були темні, напрочуд витончені брови. Вони злітали досконалими тонкими дугами над її синіми очима у дивному контрасті до її білосніжного волосся. Вона була вдягнена у строгу сіру сукню із простим білим лляним комірцем і манжетами. Сильні і вправні руки місіс Фітцпатрик склала на колінах. Скарлет захотілося сховати свої загрубілі долоні. Руки місіс Фітцпатрик були гладенькі, із полірованими короткими круглими нігтями.