— Я сама управлятиму Баллігарою, місіс Фітцпатрик. Не збираюся доручати свій маєток чужій людині.
— З усією повагою, місіс О'Гара, але ви не знаєте, про що говорите. Це цілоденна робота. Тримати лад у крамницях, розбиратися з товарами, а ще й слухати скарги та вирішувати суперечки між робітниками, фермерами і містинами.
— Я цим займуся. В коридорі поставимо лавки, щоб людям було де сісти, а скарги прийматиму першої неділі кожного місяця після відправи, — Скарлет випнула підборіддя, і економка зрозуміла, що сперечатися немає сенсу.
— І ще одне, місіс Фітцпатрик. Плювальниць у мене не буде, ясно?
Місіс Фітцпатрик кивнула, хоча вперше чула це слово. В Ірландії тютюн курили у люльці, а не жували.
— Добре, — сказала Скарлет. — Тепер ходімо дивитися кухню, за яку ви так хвилюєтеся. Вона, мабуть, в іншому крилі.
— Це далеко. Ви зможете дійти? — спитала місіс Фітцпатрик.
— Мушу, — сказала Скарлет.
Для її ніг і спини кожен крок обертався чистими тортурами, але іншого виходу не було. Вона жахнулася, коли побачила, в якому стані дім. Як тут встигнути за шість тижнів? Мусять встигнути, от і все. Дитина має народитися у головному домі помістя.
— Прекрасно, — похвалила кухню місіс Фітцпатрик.
Кімната була величезна, на два поверхи заввишки. У високому даху зяяли розбиті вікна. Скарлет ще не бачила таких просторих приміщень — жодна бальна зала на її пам'яті й наполовину не була така велика. Величезний кам'яний димохід займав майже всю стіну в дальньому кінці кухні, лишалося тільки двоє дверей по обидва боки від нього — північні вели до посудомийні, а ті, що на півдні — до порожньої кімнати.
— Тут буде спати кухарка, це добре. А нічого продуманішого за ось це, — місіс Фітцпатрик вказала нагору, де по всій довжині кухні на рівні другого поверху йшов довгий перильчастий балкон, — я ще не бачила. Кімнати на другому поверсі — ті, що над спальнею кухарки та над посудомийнею — будуть мої. Кухарка і посудомийки не знатимуть, коли я за ними спостерігаю. Це триматиме їх насторожі. Балкон, мабуть, виходить на другий поверх жилих кімнат. Ви також зможете спостерігати, що відбувається на кухні внизу. Отже, вони там не лінуватимуться.
— А чого не можна просто зайти на кухню і подивитися?
— Бо люди відволічуться, будуть присідати у реверансах та чекати наказів, а страви за цей час підгорять.
— Ви кажете «люди» і «посудомийки», місіс Фітцпатрик. А як же кухарка? Я думала, ми візьмемо тільки одну жінку.
Місіс Фітцпатрик махнула рукою на широчезну підлогу, стіни та вікна.
— Одна жінка не дасть собі із цим ради. Жодна розумна і не візьметься. Хочу ще оглянути комори і пральню, вони, мабуть, у підвалі. Ви спуститеся зі мною?
— Ні. Посиджу назовні, подалі від цього смороду.
Одні з дверей вивели її на зарослий сад, закритий стіною. Скарлет повернулася на кухню. Другі двері вели до колонади. Вона сіла на вимощену підлогу, прихилившись спиною до колони. Її обійняла страшенна втома. Вона й не думала, що в будинку буде стільки роботи. Ззовні він виглядав майже неушкодженим.
Дитина у животі штовхалася, і Скарлет мимовільно погладила випнуту ніжку чи ручку.
— Агов, малятко, — прошепотіла вона, — що ти про це думаєш? Твою маму називають «Справжньою О'Гарою». Сподіваюся, тебе вразило. Мене — це точно.
Скарлет заплющила очі, осмислюючи.
Місіс Фітцпатрик повернулася, струшуючи із сукні павутиння.
— Згодиться, — видала вона короткий вердикт. — Тепер нам із вами треба добре попоїсти. Підемо у бар до Кеннеді.
— У бар? Леді не можна у бар без супроводу.
Місіс Фітцпатрик усміхнулася.
— Це ваш бар, місіс О'Гара. Можете заходити, коли захочете. І взагалі можете ходити, де заманеться й коли заманеться. Ви — Справжня О'Гара.
Скарлет покрутила цю думку в голові. Тут не Чарлстон і не Атланта. То чого б їй не зайти у бар? Хіба половину дощок на підлозі не вона прибивала? І чи не нахвалюють усі, що місіс Кеннеді, дружина власника бару, таке тісто робить для своїх м'ясних пирогів, що в роті тануть?
Задощило, і то не тими короткими дощиками чи мрячкою, до яких Скарлет уже звикла, — пішли справжнісінькі зливи на три, а то й чотири години. Фермери жалілися, що земля забивається під ногами, коли вони розкидають на щойно розчищених полях гній — Скарлет купила кілька возів для підживлення ґрунту. Але сама Скарлет, яка щодня через силу ходила наглядати, як просуваються справи в головному будинку маєтку, благословляла болото на не посиланій гравієм під'їзній алеї. Для її набряклих ніг то було спасіння. Вона перестала взувати чоботи, а натомість тримала перед дверима відро з водою і споліскувала ноги перед тим, як заходити всередину. Колум розсміявся, коли побачив.