Скарлет витерла руку об спідницю, ніби доторк до Ешлі її забруднив. Затим вона вийшла геть, штовхнувши Індію.
Вона вже прочинила двері до ґанку, коли зсередини дому почувся голос Індії:
— Милий мій, хороший Ешлі. Не зважай на її слова. Скарлет — справжнє чудовисько.
Скарлет зупинилася, відтак розвернулась. Вона дістала з торбинки картку й кинула її на стіл.
— Тітонько Дріботуп, залишаю вам картай, оскільки ви не наважились зустрітися зі мною особисто.
По тих словах Скарлет гримнула дверима.
— Їдьмо, Елаясе, — мовила вона. — Байдуже куди.
В цьому будинку вона й миті більше не пробуде. Чого вона хотіла? Чи почув її Ешлі? Вона була лихою, точніше, мусила такою бути. Він і так потопав у жалощах та співчутті. І що з того хорошого? Ешлі обожнював сина, можливо, він візьме себе в руки хоч заради нього. «Можливо» не достатньо. Вія мусив. Вона повинна була примусити його.
— Вези до приймальні містера Генрі Гамільтона, — наказала вона Елаясові.
«Дядечка Генрі» боялася більшість жіноцтва, проте не Скарлет. Вона розуміла, що зростання й життя в одному домі з тітонькою Дріботуп зробило його женоненависником. До того ж Скарлет знала, що була йому до душі. Він любив повторювати, що вона не така дурна, як інші жінки. А ще він був юристом Скарлет і добре знав, яка кмітлива вона у всьому, що стосується справ.
Коли Скарлет зайшла до його офісу без представлення, Генрі відклав лист, який читав, і клацнув язиком.
— Заходь, Скарлет, — запросив, зводячись на ноги. — Поспішаєш подати на когось до суду?
Замість сісти у крісло біля столу, Скарлет заметалася по кабінету.
— Залюбки б когось пристрелила, — зрештою вимовила. — Та не певна, що це допоможе. Правда, що як Чарлі помер, то лишив мені всі свої маєтності?
— Правда, ти ж знаєш. Присядь уже нарешті. Він залишив склади поблизу станції, які спалили янкі. А ще трохи землі за містом, яка, однак, незабаром може опинитися в межах міста, зважаючи на те, якими темпами розростається Атланта.
Скарлет присіла на краєчок стільця, зосередивши погляд на стільці господаря кабінету.
— А також половину будинку тітоньки Дріботуп на Пічтрі-стрит, — чітко вимовила Скарлет. — Цього хіба не залишив?
— На Бога, Скарлет! Ти що, хочеш туди переїхати?
— Звичайно, ні. Але я хочу забрати звідти Ешлі. Індія і тітонька Дріботуп своїми жалощами його в могилу зведуть. Він уже цілком може повернутись до власного будинку, і я знайду йому економку.
Генрі Гамільтон дивився на неї своїми невиразними очима.
— А ти певна, що хочеш повернути його до його ж власного будинку лише тому, що він страждає від надлишку співчуття?
Скарлет обурилася.
— Та нехай йому чорт! Ви що, вирішили на старості всі плітки позбирати?
— Не показуйте мені свої кігтики, папі! Вмощуйся зручніше в кріслі й послухай, що я тобі скажу. Коли йдеться про справи, такої кебети, як у тебе, годі шукати, але в життєвих справах ти дурна, як забитий селюк.
Скарлет нахмурила брови, проте зробила, як було наказано.
— Так от, стосовно будинку Ешлі, — почав старий юрист, — його вже продали. Я вчора підготував усі необхідні папери. — Він здійняв руку, даючи Скарлет знак, що слід помовчати. — Я порадив Ешлі переїхати до Дріботуп і продати свій будинок. І зробив я це не через незліченну кількість споминів та спогадів, пов'язаних із будинком, і навіть не через те, що хвилювався, хто ж піклуватиметься про нього та малого Бо, хоча й ці думки слушні. Насправді, йому потрібні гроші для того, аби вберегги тартаки від краху.
— Про що це ви? Ешлі й правда ні бельмеса не відає про те, як гроші заробляти, але він не може піти на дно. Будівельникам завжди потрібне дерево.
— Так, якщо вони щось будують. Скарлет, ти літаєш у хмарах. Послухай мене. Я знаю, що у цьому світі тебе цікавлять лише речі, що стосуються безпосередньо тебе, проте два чи три тижні тому в Нью-Йорку сгався великий фінансовий скандал. Такий собі Джей Кук, спекулянт, помилився в обрахунках і збанкрутував. А з ним і його залізнична компанія під назвою «Нозерн Пасифік». А затим на дно пішло ще скількись людей, причетних до Кукової залізниці та інших його справ. Але в них була частка не тільки в Кукових компаніях. І всі їхні партнери також збанкрутували, а з ними — й інші їхні компанії та партнери. І посипалося, наче картковий будиночок. У Нью-Йорку це вже охрестили великою «Панікою», і вона поширюється неймовірно швидко. Думаю, вона ще охопить усю країну, перш ніж затихне.