Увійшла місіс Фітцпатрик.
— З вами все гаразд, місіс О'Гара?
— Прекрасно, — відповіла Справжня О'Гара.
— Я принесла простирадла, покривала та м'які подушки. Чоловіки принесуть матрац. Вам чимось допомогти?
— Хочу води.
— Зараз.
Скарлет підвелася на лікті й жадібно пила.
— Хто поїхав по лікаря?
— Колум. Він спробував перебратися через річку по лікаря з Адамстауна, але не зміг. То поїхав до Тріму.
— Я так і думала. Ще води, будь ласка, і новий рушник. Цей вже просяк.
Місіс Фітцпатрик змінилася на обличчі, коли побачила просякнутий кров'ю рушник у Скарлет поміж ніг. Вона спробувала приховати свій жах, згорнула рушник і кинулася з ним до однієї з кам'яних раковин. Із нього цяпотіла кров — Скарлет дивилася на червоні краплі, що лишилися на підлозі. «Це частина мене», — сказала вона собі і не могла в це повірити. Їй траплялося різати руки і ноги — і в дитячих іграх, і коли сапала бавовну в Тарі, навіть коли полола кропиву. І всі разом порізи не кривавили стільки, скільки набралося крові в той рушник. Живіт Скарлет знову скрутив спазм, і кров хлинула на стіл.
«Ото дурна жінка. Я ж казала принести мені ще один рушник».
— Котра година на вашому годиннику, місіс Фітцпатрик?
— Шістнадцять хвилин по п'ятій.
— Мабуть, через бурю так їдуть повільно. Подайте води і ще одне полотнище, будь ласка. Ні, якщо вже подумати, хочу чаю із цукром, багато цукру.
«Треба дати жінці роботу, хай не висне наді мною, як парасоля. Я хвора і втомилася від розмов і хоробрих усмішок. Я до смерті боюся, якщо по-прав-ді. Перейми не частішають, не посилюються. Жодних змін. Принаймні на матраці лежати краще, ніж на стільниці, але що робити, коли і він просякне від крові? Це буря сильніше розгулялася чи то мені вже ввижається?
Зірвався вітер, і дощ гатив по вікнах як навіжений. Колума О'Гару мало не збила з ніг гілка, яку відірвало від стовбура, в лісі неподалік від будинку. Він переступив через неї і пішов було далі, згинаючись проти вітру. Тоді згадав, розвернувся, перечепившись мимохіть під силою бурі, вперся ногами у заболочену землю, відтягнув гілку з дороги і знову пішов проти вітру алеєю до маєтку.
— Котра година? — спитала Скарлет.
— Майже сьома.
— Рушник, будь ласка.
— Скарлет, люба, тобі дуже зле?
— О, Колуме! — Скарлет підвелася на ліктях. — Лікар з тобою? Дитина більше не рухається, як раніше.
— Я знайшов повитуху в Даншокліні. До Тріму не дістатися, річка вийшла з берегів. Лягай, як хороша мама. Не витрачай сили намарне, вони тобі знадобляться.
— Я не перший раз народжую, Колуме. Зараз інакше. Щось дуже не так.
— Вона знатиме, що робити, ясочко. Не хвилюйся так сильно.
Повитуха до них увірвалася, коли вже було кілька хвилин по восьмій. Колись накрохмалена її форма промокла від дощу, але діловита манера зовсім не постраждала, ніби її не викликано терміново у надзвичайній справі.
— Що тут у нас, дитина? Заспокойтеся, пані, я все знаю про те, як полегшити малим янголяткам путь у цю юдоль скорботи.
Вона зняла чепчик і тицьнула в руки Колуму.
— Повісьте над каміном, хай сохне, — сказала вона тоном, звичним до наказів. — Мило мені і теплу воду, місіс, помию руки. Раковина підійде.
Вона жваво попрямувала до кам'яної раковини. При вигляді просякнутих кров'ю полотенець вона знітилася, гарячковими жестами підкликала місіс Фітцпатрик. Вони пошепотілися.
Блиск, що був з'явився в очах Скарлет, потьмянів. Вона опустила повіки, в очах раптово стали сльози.
— Глянемо, що тут у нас, — сказала повитуха із фальшивою бадьорістю. Вона задерла спідниці Скарлет, обмацала живіт. — Гарна, здорова дитина, щойно мене копнула. Попросимо її зараз вийти і дати мамі трохи відпочити. — Вона повернулася до Колума. — Сер, лишіть нас, то жіноча робота. Я вас покличу, коли ваш син прийде на світ.
Скарлет захихотіла.
Колум зняв широке пальто, і його білий священицький комірець зблиснув у світлі лампи.
— О, — видихнула повитуха. — Простіть мені, отче.
— Бо я согрішила, — ущипливо докинула Скарлет.
— Скарлет, — тихо дорікнув Колум.
Повитуха потягнула його ближче до раковини.
— Може й лишіться, отче, — сказала вона, — пособоруєте наостанок.
Вона не стишила голос, і Скарлет її почула.
— О Господи! — закричала вона.
— Допоможіть мені, — наказала повитуха місіс Фітцпатрик. — Я вам покажу, як тримати її за нога.
Скарлет закричала, коли жінка запхала руку їй у матку.
— Стійте! Господи, боляче, досить!
Коли цей огляд закінчився, вона стогнала від болю. Кров залила матрац і її стегна, заляпала сукню місіс Фітцпатрик, форму повитухи, підлогу на три фути з кожного боку столу. Повитуха закасала рукав на лівій руці. Права в неї була по лікоть у крові.