А я нічого поганого не зробила. Вони карали мене за те, що я не грала за їхніми правилами. Я гарувала тяжче за польового робітника — заробляла копійку, а леді не годиться думати про гроші. Байдуже, що я утримувала Тару і годувала тітоньок, Ешлі, його сім'ю, і тітоньку Дріботуп, давала дах над головою і опалювала будинок. Вони всі вважали, що мені не варто бруднити рук бухгалтерськими книгами у крамниці й усміхатися, коли я продавала дерево янкі. Я багато за чим жалкую, але точно не жалкую, що заробляла гроші, а саме за це мене винуватили найбільше. Ні, не зовсім так. Мене винуватили за те, що я стала успішна.
За це і також за те, що не дала Ешлі зламати шию, стрибнувши в могилу за Меллі. А якби навпаки — і це Меллі, а не я стримала би на його похоронах, то все було би гаразд. Лицеміри!
Що дає людям, які живуть суцільною брехнею, право мене осуджувати? Що поганого в тому, щоби працювати скільки є сил, а тоді ще понад те? Чому такий гріх — утрутитися і не допустити трагедії, особливо, якщо це твій друг?
Вони всі помилялися. Тут, у Баллігарі, я працювала скільки є сил і заслужила в людей захоплення. Не допустила, щоб дядько Денієл втратив ферму, і мене стали називати Справжньою О'Гарою.
Ось чому бути Справжньою О'Гарою для мене так дивно і так радісно водночас. Це тому, що Справжню О'Гару шанують за те, за що мене таврували всі ці роки. Справжня О'Гара сиділа би допізна над рахунками у крамниці. Справжня О'Гара не дала би Ешлі кинутися в могилу.
Як там сказала місіс Фітцпатрик? “Нічого не треба робити, просто будьте собою”. А я — Скарлет О'Гара, я іноді помиляюся, іноді чиню правильно, але більше ніколи не вдаватиму з себе когось іншого. Я — Справжня О'Гара, і мене би так ніколи не називали, якби я була така погана, як говорять в Атланті. Я аж ніяк не погана. І бачить Бог, не свята. Але я не боюся вирізнятися, не боюся бути собою, не вдаватиму когось іншого.
Я — Справжня О'Гара, і цим пишаюся. Це робить мене щасливою і цілісною».
Кет поагукала на знак того, що вона також прокинулася і готова попоїсти. Скарлет витягнула її з кошика і зручно вмостилася з нею в ліжку. Притримуючи маленьку беззахисну голівку однією рукою, вона приклала Кет до грудей.
— Даю тобі слово честі, Кет О'Гара. Рости ким захочеш, навіть якщо відрізнятимешся від мене, як день від ночі. Захочеш бути леді, і я навчу тебе як, хоч би що я про це думала. Зрештою, я знаю всі правила, навіть якщо не можу їх дотримуватися.
65
— Я йду, і на цьому крапка, — Скарлет вперто й невдоволено зиркнула на місіс Фітцпатрик.
Економка горою стояла у прочинених дверях.
— Ні, ви нікуди не йдете.
Скарлет змінила тактику.
— Будь ласка, пустіть мене, — стала вмовляти вона із найсолодпюю усмішкою, яка тільки була в її арсеналі. — Свіже повітря буде для мене надзвичайно корисним. Я нагуляю апетит, а ви ж сама постійно мені докоряєте, що я замало їм.
— Це зміниться. Прибула кухарка.
Скарлет сама не помітила, як відволіклася.
— Саме вчасно! А чи її величність зволила пояснити, що її так затримало?
Місіс Фітцпатрик усміхнулася.
— Вона вирушила вчасно, та її геморой так надокучав, що мусила зупинятися кожні десять миль. Думаю, нам не доведеться переживати, що вона просиджує забагато часу в кріслі-гойдалці замість того, щоб працювати.
Скарлет спробувала стримати сміх, та їй це не вдалося. І вона не могла сердитися на місіс Фітцпатрик; вони стали надто близькими. Ця старша жінка перебралася до квартири економки наступного дня після народження Кет. Вона була постійною компаньйонкою Скарлет, коли та нездужала, і постійно допомагала їй після того.
Багато людей навідували Скарлет протягом довгих тижнів одужання після народження Кет. Колум приходив майже щодня, Кетлін — через день, її кремезні кузени О'Гари — щонеділі після служби, та й Моллі навідувалася частіше, ніж Скарлет цього хотілося. Та місіс Фітцпатрик завжди була з нею. Вона приносила чай із тістечками відвідувачам, віскі для чоловіків, а після того, як вони йшли, залишалася біля Скарлет, щоб послухати новини, які ці відвідувачі приносили, і поприбирати. Вона й сама розповідала новини — про те, що відбувається в Баллігарі й Трімі — і плітки, які почула в крамницях. Вона не давала Скарлет відчути себе самотньою.
Скарлет дозволила місіс Фітцпатрик називати себе просто «Скарлет» і запитала «А як вас звуть?»
Місіс Фітцпатрик не відповіла. Вона строго сказала, що не варто переходити до неформальних стосунків, і пояснила чітку ієрархію ірландського маєтку — «Великого дому». Її роль економки буде підірвана фамільярністю, навіть з боку господині. А можливо, особливо з боку господині.