Її грубий голос перетворював звучання імені на виклик. Скарлет почала соватися на стільці. Вона не знала, як на це відповісти.
Жінка загорнула Кет у пелюшку й ковдри. Тоді підняла її й зашепотіла щось у її маленьке вушко так тихо, що Скарлет не могла нічого розібрати попри всі її намагання. Кет ухопила Іронію за волосся. Знахарка притулила її до себе.
— Ти не зрозуміла б, навіть якби й почула, О'Гара. Я говорила староірландською. Це було заклинання. Ти ж чула, що я знаюся на магії так само, як і на травах.
Скарлет підтвердила.
— Може, й так. Я дещо знаю про старі слова й старі звичаї, та не стверджуватиму, що вони — магія. Я спостерігаю, слухаю і вчуся. Для декого це може скидатися на магію, яку можна побачити там, де інші сліпі, чи почути там, де інші глухі. Все залежить від віри. Не сподівайся, що я можу начаклувати щось для тебе.
— Я й не казала, що прийшла заради цього.
— Лише подякувати? І це все?
— Так, все, а тепер, коли я це зробила, мені треба йти, поки мою відсутність не помітили вдома.
— Пробач, — сказала мудра жінка. — Мало хто відчуває вдячність, коли я втручаюся в їхнє життя. Дивно, що ти не сердишся за те, що я зробила з твоїм тілом.
— Ви врятували життя мені й моїй дитині.
— Але забрала життя у всіх інших дітей. Лікар знав би, як зробити краще.
— Ну, але ж я не могла знайти лікаря! — Скарлет закрила рота, шкодуючи про свій говіркий язик. Вона прийшла подякувати, а не ображати мудру жінку. То чому ж вона говорить загадками своїм скрипучим страшним голосом? Від цього мурашки по тілу.
— Пробачте, — сказала Скарлет. — Це було грубо з мого боку. Я не впевнена, що лікар зробив би більше. Скоріше, навіть половини б того не зробив. І я не знаю, що ви маєте на увазі, коли кажете про інших дітей. Хочете сказати, що у мене були близнюки й інша дитина померла? — таке можливо, подумала Скарлет. У неї був такий великий живіт, коли вона ходила вагітна. Але місіс Фітц чи Колум обов'язково сказали б їй. Чи ні? Вони розказали їй про смерть старої Кеті-Скарлет аж через два тижні після того, як це сталося.
Відчуття непоправної втрати стиснуло серце Скарлет.
— Була ще одна дитина? Ви мусите мені сказати!
— Цить, ти лякаєш Кеті-Колум, — сказала мудра жінка Ґронія. — Не було другої дитини. Я не думала, що ти неправильно зрозумієш мої слова. Жінка із сивим волоссям виглядала досить обізнаною, я думала, що вона зрозуміла і скаже тобі. Разом із дитиною я підняла матку, та не зуміла її повернути. Ти більше не зможеш мати дітей.
У словах жінки прозвучав вирок, і Скарлет одразу ж зрозуміла, що це правда. Та вона не могла в це повірити, не хотіла. Більше жодних дітей? Тепер, коли вона нарешті відкрила для себе всю радість материнства, коли вона навчилася — так пізно, — що таке любов? Цього не може бути. Це надто жорстоко.
Скарлет пікали не розуміла, як Мелані могла свідомо пожертвувати своїм життям, щоб народити ще одну дитину, а тепер нарешті знала. І зробила б так само. Вона б пройшла крізь біль, і страх, і кров знову і знову, щоб пережити момент першого побачення зі своїм чадом.
Кет тихенько щось промурчала. Це було попередження, що вона голодна. Скарлет відчула, як у відповідь на це її груди наповнюються молоком. «Чому я так хвилююся? Хіба в мене немає найкращої дитини в світі? Я не хочу втратити молоко, переживаю через уявних дітей, коли моя Кет реальна і хоче, щоб її мати була поруч».
— Мені треба йти, — сказала Скарлет. — Скоро час годувати дитину. — Вона простягнула руки до Кет.
— Ще одне, — мовила Ґронія. — Попередження.
Скарлет перелякалася. Вона пошкодувала, що взяла Кет із собою. Чому ця жінка її не віддає?
— Тримай дитину близько до себе, бо є люди, які кажуть, що їй допомогла народитися відьма, тому вона зачарована.
Скарлет здригнулася.
Брудні пальці Ґронії легенько розтиснули пальці Кет. Вона поцілувала її вкриту коротеньким волоссям голівку і пробурмотіла:
— Нехай тобі все йде на лад, Даро, — тоді віддала її Скарлет. — У своїй пам'яті я називатиму її Дарою. Це означає «дубове дерево». Я дуже вдячна за можливість її побачити і за твою подяку. Але не принось її більше. Нерозумно, щоб вона мала зі мною щось спільне. Тепер іди. Хтось наближається. Не варто, щоб тебе бачили... Ні, той інший іде не твоєю стежкою, а тією, що веде з півночі. Нею ходять дурні жінки, що купують зілля любові чи краси, чи щоб зашкодити тим, кого ненавидять. Іди. Пильнуй дитину.
Скарлет із радістю послухалась. Вона вперто торувала шлях додому крізь холодний дощ, зігнувшись і нахиливши голову, щоб захистити дитину. Під плащем Скарлет Кет прицмокувала губами...