Місіс Фітцпатрик помітила мокрий плащ на підлозі біля каміна, але нічого не сказала.
— Міс Геморой, здається, добре вміє місити тісто, — сказала вона. — Я принесла булочки до чаю.
— Добре, бо я вмираю з голоду.
Скарлет уже нагодувала Кет і дрімала, а надворі знову світило сонце. Вона була впевнена, що прогулянка пішла їй на користь. Скарлет більше не дозволить їй перечити, коли знову захоче пройтися.
Місіс Фітц не намагалася її зупинити. Вона визнала всю марність цих спроб. Коли Колум повернувся додому, Скарлет пішла до нього на чай. І по пораду. — Я хочу купити закриту бричку, Колуме. У колясці їздити надто холодно, а мені треба займатися справами. Можеш мені допомогти з купівлею?
Колум сказав, що з радістю це зробить, але вона може й сама вибрати, якщо хоче. Виробники бричок привезуть їй свої товари. І всі інші майстри готові зробити те ж саме. Адже вона господиня Баллігари.
— І чому я сама про це не подумала? — здивувалася Скарлет.
Через тиждень вона вже їздила на акуратній чорній бричці з тонкою жовтою смужкою збоку, а попереду біг акуратний сірий кінь, що виправдав обіцянки продавця, який стверджував, що кінь має добрий потенціал і майже не потребує батога.
Вона також придбала «набір меблів для вітальні» з дуба із зеленою обшивкою, в який входили десять додаткових крісел, котрі можна підсунути до каміна, а також круглий стіл з мармуровою стільницею, достатньо великий, щоб розмістити шістьох осіб. Все це стояло на пухнастому килимі в кімнаті, що сусідила зі спальнею. Хоч що там Колум розказував про француженок, які приймають гостей, лежачи в ліжку, вона мусить мати належне місце для прийому відвідувачів. І хай що каже місіс Фітц, навіщо використовувати для розваг кімнати внизу, коли нагорі є достатньо порожніх і зручних кімнат.
Вона ще не мала свого великого столу і крісла, бо їх робив тесля з Баллігари. Який сенс мати власне місто і не купувати у місцевих майстрів? Якщо вони зароблятимуть гроші, то не буде проблем з отриманням від них орендної плати.
М'який кошик Кет стояв біля неї на сидінні брички, хоч би куди Скарлет їхала. Кет агукала й надувала бульбашки, і Скарлет була впевнена, що вони співають дуетом, коли вона їхала по дорозі. Вона показувала Кет у кожній крамниці і кожному домі в Баллігарі. Люди хрестилися, коли бачили дитину зі смаглявою шкірою і зеленими очима, а Скарлет тішилася. Вона думала, що вони благословляють малу.
Наближалося Різдво, і Скарлет розгубила свій добрий настрій, який її переповнював, коли вона тільки звільнилася із пут бездіяльності.
— Ні за які гроші я б не хотіла бути в Атланті, навіть якби мене запросили на всі вечірки; не хотіла б бути й у Чарлстоні з їхніми дурнуватими танцювальними картками й привітальними чергами, — казала вона Кет. — Та я б хотіла бути в місці, де не так вогко.
Скарлет подумала, що було б добре жити в хатині, щоб можна було її побілити й підмалювати, як це роблять Кетлін та її кузени. Та й усі інші хатини в Адамстауні і по дорозі. Коли 22 грудня вона пішла в бар Кеннеді і побачила, як білять і фарбують будинки, хоч вони лише восени відремонтовані, то мало не скакала від задоволення. Радість від акуратного процвітання її міста зняла сум, який вона часто відчувала, коли йшла у власний бар, щоб знайти там компанію. Часом здавалося, що при її появі розмови починали йти туго.
— Треба прикрасити дім до Різдва, — оголосила Скарлет місіс Фітц. — Як це роблять в Ірландії?
— Гілки гостролисту на полицях над камінами й над дверима та вікнами, — відповіла економка. — А ще в одному з вікон ставлять велику свічку — зазвичай червону, — щоб освітити шлях маленькому Ісусику.
— Поставимо по свічці на кожному вікні, — заявила Скарлет.
Але місіс Фітц була непохитна: тільки на одному. Скарлет може розставити скільки завгодно свічок на столах — чи на підлозі, якщо вона так хоче, — але лише в одному вікні може стояти свічка. І її можна запалити лише на Святвечір, коли подзвонять до вечірньої служби. Економка усміхнулася.
— За традицією наймолодша дитина в домі запалює очеретину від вугілля у вогнищі одразу ж після дзвону до «Ангелюса», а тоді запалює свічку. Вам доведеться їй трішки допомогти.
Скарлет і Кет провели Різдво в домі Денієла. Всі так захоплювалися Кет, що навіть Скарлет залишилася задоволена. І достатньо людей приходили крізь відчинені двері, щоб вона не думала про Різдво в Тарі в старі часи, коли вся сім'я і служники виходили на широкий ґанок після сніданку на вигук «Різдвяний дарунок!». Тоді Джералд О'Гара наливав склянку віскі і давав пресований жувальний тютюн кожному польовому робітнику, а ще роздавав їм нові пальта й чоботи. А Еллен О'Гара проказувала коротку молитву за кожну жінку й дитину і роздавала їм відрізи ситцю та фланелі, а також помаранчі й льодяники. Іноді Скарлет так бракувало теплого акценту голосів чорношкірих і яскравих усмішок на їхніх обличчях.