— Я мушу поїхати додому, Колуме, — сказала Скарлет.
— Хіба ж ти зараз не вдома, на землі свого народу, яку ти знову зробила землею О'Гарів?
— Ох, Колуме, не дорікай мені Ірландією! Ти знаєш, про що я. Я сумую за південними голосами, південним сонцем і південною їжею. Я хочу кукурудзяного хліба, смаженої курки і мамалиґи, а в Ірландії навіть не знають, що таке кукурудза. Для них це просто слово, ще один вид зерна.
— Я розумію, Скарлет, і мені прикро, що ти сумуєш. Чому б тобі не з'їздити туди в гості, коли розпогодиться для плавання? Можеш залишити Кет тут. Місіс Фітцпатрик і я подбаємо про неї.
— Ні! Я ніколи не залишу Кет.
Більше нічого було казати. Та час до часу Скарлет думала: щоб переплисти океан, потрібно всього п'ятнадцять днів, а іноді ще й дельфіни годинами бавляться біля корабля.
* * *
На Новий рік Скарлет отримала перший натяк на те, що насправді означає бути О'Гарою. Місіс Фітц прийшла до її кімнати з ранковим чаєм замість того, щоб прислати Пеґґі Квін з тацею зі сніданком.
— Нехай святі благословлять матір і доньку в новому році, — сказала вона. — Мушу розповісти вам про ваш обов'язок до сніданку.
— І вас із новим роком, місіс Фітц. Про що ви таке говорите?
Традиція, ритуал, вимога, сказала місіс Фітц. Без цього не буде щастя цілий рік. Скарлет може спочатку випити чаю, але це все. Перша страва, яку їстимуть у домі, має бути новорічний дріжджовий пиріг на таці. Треба з'їсти три шматки — в честь Святої Трійці.
— Та перш ніж ви почнете, — сказала місіс Фітц, — ходімо в кімнату, яку я підготувала. Бо після того, як ви з'їсте «троїцького тіста», треба жбурнути пиріг об стіну з усією силою, щоб він розламався на шматки. Я вчора подбала, щоб стіна й підлога були помиті.
— Це найбожевільніше з того, що я коли-небудь чула. Навіщо псувати добрий пиріг? І навіщо взагалі його їсти на сніданок?
— Бо так заведено. Ходімо, виконаєте свій обов'язок, О'Гаро, поки ще всі в цьому домі не вмерли з голоду. Нікому не можна їсти, поки не розіб'ється «троїцький пиріг».
Скарлет взяла вовняну накидку і підкорилася. Вона ковтнула чаю, щоб змочити горло, тоді тричі відкусила від краю дріжджового пирога з фруктами, як і наказувала місіс Фітц. Пиріг був такий великий, що довелося тримати його обома руками. Потім вона повторила молитву проти голоду протягом року, якої її навчила місіс Фітц, підняла пиріг і жбурнула його об стіну. Шматки порозлітались по всій кімнаті.
Скарлет засміялася.
— Який гармидер! Але кидати мені сподобалося.
— Я рада, що вам сподобалось, — сказала економка. — У вас залишилося ще п'ять пирогів, бо кожен чоловік, кожна жінка і кожна дитина в Баллігарі повинні отримати шматочок удачі. Вони чекають на вулиці. Служниці винесуть їм шматки на тацях, коли ви закінчите.
— Боже милий! — сказала Скарлет. — Треба було відкушувати менші шматки.
Після сніданку Колум супроводив Скарлет через місто до наступного ритуалу. Якщо темноволоса людина приходила в дім на Новий рік, то це віщувало удачу на весь наступний рік. Але за традицією ця людина мала зайти, тоді її мали вивести, а потім знову провести в дім.
— І не смій сміятися, — наказав Колум. — Будь-яка темноволоса людина вже приносить удачу. А глава клану — в десять разів більшу.
Коли все закінчилося, Скарлет ледве шкандибала.
— Слава Богу, що ще багато будинків не заселено, — важко дихала вона. — Я вже плаваю в чаї і тону від усього того хліба в шлунку. Нам і справді треба було їсти й пити в кожнісінькому домі?
— Люба Скарлет, як можна назвати це відвідинами, якщо не виявлено гостинності? Якби ти була чоловіком, тобі б наливали віскі, а не чай.
Скарлет широко всміхнулася.
— Кет би це сподобалось.
Перше лютого в Ірландії вважали початком роботи на землі. Разом з усіма, хто жив і працював у Баллігарі, Скарлет стояла посеред великого поля і після молитви за добрий урожай занурила лопату в землю, підняла її й перевернула першу грудку землі. Тепер сільськогосподарський рік міг починатися, але тільки після бенкету з яблучним пирогом і молоком, звісно ж, адже І лютого — це також день Святої Бригіти, ще однієї покровительки Ірландії, яка також була покровителькою молочарства.