Коли після церемонії всі їли й розмовляли, Скарлет стала на коліна біля розкопаної землі й узяла жменю суглинку.
— Це заради тебе, тату, — прошепотіла вона. — Бачиш, Кеті-Скарлет не забула, що ти їй казав, що земля в графстві Міт — найкраща у світі, краща навіть, ніж землі в Джорджії, в Тарі. Я зроблю все, щоб її обробити, тату, і любитиму її так, як ти вчив. Це земля О'Гарів, і вона знову наша.
Вікова послідовність орання, боронування, сівби і моління викликала у Скарлет захоплення і повагу до гідної тяжкої праці всіх, хто жив на цій землі. Вона відчувала це, коли жила в Денієловій хатині, відчувала й зараз до фермерів Баллігари. І до себе також, бо й вона певною мірою була однією з них. Скарлет не мала сили йти за плугом, але могла його дати. І коней, щоб його тягнули. І зерно, щоб посіяти у ті борозни.
Контора управителя була її домом навіть більше, ніж Великий дім. Тут біля столу стояла ще одна колиска для Кет, така ж, як і в її спальні, вона могла колисати дитину ногою, поки працювала з реєстраційними книгами та зводила бухгалтерію. Суперечки, через які журилася місіс Фітцпатрик, виявилися простими у вирішенні. Особливо якщо ти О'Гара і твоє слово — закон. Скарлет завжди доводилося упрошувати людей, щоб вони зробили те, Що вона хоче; тепер їй треба було просто сказати, ніхто їй не перечив. Вона дуже полюбила перші суботи місяця. Навіть почала усвідомлювати, що інші люди можуть мати думку, до якої варто прислухатися. Фермери й справді знали про господарство більше, ніж вона, і в них можна було повчитися. Їй це було потрібно. Триста акрів землі в Баллігарі були відведені під її власне господарство. Їх обробляли фермери і платили лише половину звичної ренти. Скарлет розуміла, як працює здольщина; так робили на Півдні. Та роль одноосібної власниці все ще була для неї новою. А вона затялася стати найкращою землевласницею в Ірландії.
— Фермери в мене також вчаться, — казала вона Кет. — Вони ніколи не чули про підживлення фосфатами, поки я не роздала їм мішки з добривом. Хай і Рет собі копійку заробить, аби тільки це забезпечило нам кращий урожай пшениці.
Вона ніколи не використовувала слова «батько», коли її чула Кет. Хтозна, скільки маленькі діти розуміють і запам'ятовують? Особливо дитина, яка в усьому краща від решти дітей у світі.
Дні ставали довшими, а вітри й дощі м'якшими й теплішими. Кет О'Гара зростала все цікавішою і чарівнішою; в неї розвивалася особистість.
— Безперечно, я правильно тебе назвала, — казала їй Скарлет. — Ти найнезалежніше маля, яке я коли-небудь бачила.
Великі зелені очі Кет уважно дивилися на матір, коли та говорила, а тоді поверталися до захопленого спостереження за власними пальцями. Дитя ніколи не метушилося, вміло себе забавляти безкінечно. Відлучити малу від грудей було важко для Скарлет, але не для Кет. Дівчинці подобалося вивчати свою кашу пальцями й губами. Здавалося, кожен новий досвід був для неї дуже цікавим. Вона була сильною дитиною з прямою спиною і високо піднятою головою. Скарлет її обожнювала. І по-особливому поважала її. Вона любила підняти Кет і цілувати її волосся, шию, щоки, ручки й ніжки; не могла дочекатися, щоб посадити Кет на коліна й колисати. Але дитина витримувала лише кілька хвилин такої ласки, а тоді виривалася руками й ногами. На смаглявому обличчі Кет з'являвся такий грізний вираз, що Скарлет пирхала від сміху.
Найщасливіший час для них обох наставав наприкінці дня, коли Кет купалася разом зі Скарлет. Вона била руками по воді, сміялася від бризок, а Скарлет тримала її, піднімала вгору й опускала вниз, співала їй. Тоді наставав солодкий момент, коли треба було обсушити бездоганні маленькі ручки й ніжки, припудрити ніжну шкіру Кет.
Коли Скарлет було двадцять, війна примусила її забути про молодість в один момент. Її воля й витривалість загартувалися, як і її обличчя. Навесні 1876 року, коли їй було тридцять один, ніжна м'якість надії й лагідності повільно повернулися. Вона цього не помітила, бо була цілком зосереджена на справах ферми й дитині, незважаючи на власне марнославство.
— Вам потрібен новий одяг, — сказала якось місіс Фітц. — Я чула, що одна кравчиня хоче орендувати будинок, в якому ви жили, якщо зробите ремонт усередині. Вона вдова, і достатньо забезпечена, щоб платити оренду. Жінкам у місті це б сподобалося, та й вам не завадило б, хіба що ви краще звертатиметесь до кравчині з Тріму.