— А що не так з моїм виглядом? Я ношу скромний траур, як і належить вдові. А моїх нижніх спідниць не видно.
— Ви ніколи не носите скромного трауру. Ви носите замазане землею вбрання селянки із закоченими рукавами, а ви ж господиня Великого дому.
— Ой, які дурниці, місіс Фітц. Як би я тоді їздила подивитися, чи росте пшениця і тимофіївка, якби мала лише одяг господині Великого дому? Крім того, мені подобається комфорт. Коли мені знову можна буде носити кольорові спідниці й блузки, тоді я почну перейматися чи є на них плями. Я завжди ненавиділа траур, не бачу причин, щоб намагатися зробити чорне привабливішим. Хоч би що з ним робили, воно однаково чорне.
— То вас не цікавить кравчиня?
— Звісно, цікавить. Ще один орендар — це завжди цікаво. І я скоро замовлю кілька суконь. Після посіву. Поля мають бути готові для пшениці вже цього тижня.
— Є ще одна можлива оренда, — сказала обережно економка. Її вже не раз дивувала неочікувана проникливість Скарлет. — Брендан Кеннеді думає, що було б непогано додати до бару ще й заїзд. Біля нього якраз є будівля, яку можна було б використати.
— Та хто б оце хотів приїхати до Баллігари й зупинитися в заїжджому дворі? Це божевілля. Крім того, якщо Брендан Кеннеді хоче орендувати в мене, то йому варто було б переступити через свою гордість і самому до мене прийти поговорити, а не підсилати вас.
— Ох, ну... Може, це були просто розмови, — місіс Фітцпатрик передала Скарлет бухгалтерські розрахунки по господарству за тиждень і поки що більше не згадувала про заїзд. Над цим доведеться попрацювати Колуму; він умів бути набагато переконливішим.
— У нас скоро буде більше слуг, ніж у королеви Англії, — сказала Скарлет. Вона це повторювала щотижня.
— Якщо ви плануєте тримати корів, то треба, щоб хтось їх доїв, — сказала економка.
Скарлет підхопила її слова:
— ...і відділяв вершки на масло — я знаю. А масло добре продається. Мабуть, я просто не люблю корів. Я перегляну це пізніше, місіс Фітц. Хочу взяти Кет і подивитися, як нарізають торф на болоті.
— Краще перегляньте зараз. У нас немає грошей на кухню, а дівчатам треба завтра заплатити.
— От халепа! Доведеться взяти трохи грошей з банку. Я з'їжджу в Трім.
— Якби я була банкіром, то ніколи б не дала грошей людині, одягненій як ви.
Скарлет розсміялася.
— Не капайте. Скажіть кравчині, що я накажу перефарбувати будинок.
«Але не відкрити заїзд, — подумала місіс Фітцпатрик. — Треба буде поговорити з Колумом сьогодні».
Кількість і сила феніїв постійно зростала по всій Ірландії. Тепер, коли відновилась Баллігара, у них було найпотрібніше: безпечне місце, де лідери з усіх графств могли зібратися, щоб спланувати стратегію. Сюди могли спокійно приїхати ті, кому треба було втекти від міліції, та от лише незнайомці були в маленькому містечку надто помітними. Міліцейські й поліцейські патрулі з Тріму були нечисленними, та вистачить і одного пильного солдата, щоб зруйнувати найкращі плани.
— Нам дуже потрібен заїзд, — рішуче говорила Розалін Фітцпатрик. — Цілком логічно, що людина, яка має справи в Трімі, винайме кімнату недалеко від нього і за нижчу ціну, ніж у місті.
— Твоя правда, Розалін, — заспокоїв її Колум. — Я поговорю зі Скарлет. Але не відразу. Вона надто кмітлива. Забудьмо про це на деякий час. Тоді, коли я про це заговорю, в неї не виникне підозр, чому ми обоє наполягаємо на цьому.
— Але ж Колуме, ми не можемо гаяти часу.
— Але й не можемо втратити все через поспіх. Я зроблю це, коли знайду вдалий момент.
Місіс Фітцпатрик довелося на це погодитися. Колум був головний. Вона втішала себе тим, що їй принаймні вдалося забезпечити місце Маргарет Скенлон. І їй для цього навіть не довелося нічого вигадувати. Скарлет і справді потрібен був одяг. Те життя, на якому вона наполягала, було чистою ганьбою — найдешевший одяг, дві жилі кімнати з двадцяти. Якби Колум не був Колумом, місіс Фітцпатрик засумнівалась би в його словах про те, що ще недавно Скарлет була ще тією модницею.
— ...діаманти хвилюють юрбу, мама купить підзорну трубу, — співала Скарлет. Кет жваво бовталася в пінистій воді ванни. — А ще мама купить тобі гарні суконьки. І собі кілька. А тоді ми поїдемо на великому кораблі.
Не було причин відкладати. Скарлет мусила поїхати до Америки. Якщо вона відбуде до Великодня, то зможе повернутися ще задовго до збору врожаю.
Скарлет прийняла рішення в той день, коли побачила ранню зелень на лугу, де вона перекинула першу грудку землі. Від хвилі збудження й гордості їй хотілося кричати: «Це моє, моя земля, мої зерна проросли». Вона дивилася на паростки, що ледь виднілися з-під землі, і уявляла, як вони виростуть, стануть високі, сильні, тоді зацвітуть, сповнюючи своїм ароматом повітря, п'янитимуть ним бджіл. Потім люди їх зріжуть, їхні коси виблискуватимуть сріблом, і постануть високі золотисті копиці. Через рік цикл повернеться — посіяти й зібрати — щорічне диво народження й росту. Трава ростиме, щоб стати сіном. Пшениця — щоб стати хлібом. Овес — щоб стати кашею. І Кет ростиме — повзатиме, ходитиме, говоритиме, їстиме вівсянку і хліб, стрибатиме на поскладаному сіні на горищі снідали, як і Скарлет робила, коли була дитиною. Баллігара — її дім.