Скарлет примружилася на сонце, побачила хмари, що пливли в його бік, і вже знала, що скоро буде дощ, а потім знову стане ясно й сонце зігріє поля до наступного дощу, а потім знову буде гріти сонце.
«Я відчую пекуче сонце Джорджії ще один раз, — вирішила вона, — я маю на це право. Іноді я так сильно за нею сумую. Та чомусь Тара більше скидається на сон, ніж на спогади. Вона належить минулому, тій Скарлет, яка була колись. Те життя і та людина не мають зі мною більше нічого спільного. Я зробила свій вибір. Тара Кет — це ірландська Тара. Вона буде й моєю. Я О'Гара з Баллігари. Я збережу свою частку Тари, щоб її успадкували Вейд і Елла, але продам усе в Атланті й обірву ці зв'язки. Тепер мій дім — Баллігара. Тут наші корені йдуть далеко в історію — Кет, мої і татові. Візьму із собою трохи землі О'Гара, щоб змішати з глиною Джорджії на могилі Джералда О'Гари».
Вона обдумала все, що їй потрібно зробити. Це могло зачекати. Зосередитися треба було на тому, як сказати Вейду й Еллі про їхній чудовий новий дім. Вони не повірять, що вона хоче, щоб вони там жили, — які в них підстави? Правду кажучи, вона цього ніколи й не хотіла. Поки не відчула, що означає любити дитину, бути справжньою матір'ю.
«Буде важко, — не раз казала собі Скарлет, — але я зможу. Я можу спокутувати минуле. В мені стільки любові, що вона просто переливається. Хочу дата щось моєму синові і моїй доньці. Може, спочатку їм Ірландія й не сподобається, бо вона зовсім інакша, та як ми кілька разів сходимо на ярмарок, на перегони, я куплю їм власних поні... Елла чудово виглядатиме в ірландських спідницях. А всі маленькі дівчатка люблять виряджатися... у них будуть мільйони кузенів — всі О'Гари поруч, і діти Баллігари гратимуться з ними...»
66
— Ти не можеш поїхати раніше, ніж після Великодня, люба Скарлет, — сказав Колум. — Є ритуал, який виконується на Страсну П'ятницю, і його може провести лише справжня О'Гара.
Скарлет не сперечалася. Бути справжньою О'Гарою було для неї надто важливим. Але все ж роздратувалася. Яка різниця, хто посадить першу картоплину? А ще її нервувало те, що Колум не хотів їхати з нею.
— Маю справи, — сказав він.
Ну чому він не міг ще раз зібрати кошти в Саванні, а не деінде, куди він там збирався?
Та правда в тім, що її все дратувало. Тепер, коли вона вирішила поїхати, то хотіла зробити це якнайшвидше. Вона гиркнула на Маргарет Скенлон — кравчиню, — бо та довго шила її сукні. А ще через те, що місіс Скенлон надто зацікавило, що Скарлет замовила і траурні сукні, і кольорові шовкові сукні та білизну.
— Я зустрінуся в Америці з сестрою, — побіжно згадала Скарлет. — Кольорові сукні — подарунок для неї.
«І мені байдуже, віриш ти мені чи ні, — подумала Скарлет роздратовано. Я ж насправді не вдова і не збираюся ходити в чорному по Атланті й виглядати сірою мишею». Раптом практична чорна спідниця, панчохи, блузка й шаль стали її невимовно гнітити. Вона не могла дочекатися моменту, щоб одягнути зелену лляну сукну з широкими шлярками кремового мережива. Чи шовкову рожеву з синіми смужками... Якщо Маргарет Скенлон коли-небудь їх закінчить.
— Ти здивуєшся, коли побачиш, як гарно виглядає твоя мама в нових сукнях, — сказала Скарлет до Кет. — Я замовила чудові маленькі суконьки для тебе.
Дитина усміхнулася, показуючи кілька зубів.
— Тобі сподобається великий корабель, — пообіцяла Скарлет.
Вона зарезервувала найбільшу і найкращу каюту на «Бріані Бору», який вирушав із Голвея у п'ятницю після Великодня.
На Вербну неділю похолоднішало, а на Страсну п'ятницю падав сильний косий дощ. Скарлет промокла до нитки і промерзла до кісток після довгої церемонії у відкритому полі.
Вона поспішила до Великого дому, як тільки звільнилася, мріючи про гарячу ванну і чайник із чаєм. Та в неї навіть не було часу переодягнутися в сухе. Кетлін чекала її з терміновим повідомленням.