Ochon, Ochon, Ullagon O! Ой лишенько, лишенько, горе нам!
Жінка гойдалася з боку в бік і лементувала. Скарлет упізнала кузину Пеґґі, що жила в селі. Вона стала навколішки біля ліжка, щоб помолитися за Денієла, проте голосіння настільки збентежило Скарлет, що вона не могла думати.
Ой, лишенько, лишенько!
Жалібний первісний крик розривав її серце, лякав її. Скарлет піднялася на нога і вийшла в кухню. Не вірячи своїм очам, подивилася на масу чоловіків і жінок, що були в кімнаті. Вони їли, пили й розмовляли, наче нічого не сталося. Повітря було тяжке від диму з глиняних трубок, які курили чоловіки, навіть попри те, що двері й вікна були відчинені. Скарлет підійшла до гурту навколо отця Данагера.
— Так, він прокинувся, щоб назвати людей на ім'я і віддати кінці з чистою душею. Ох, яка ж у нього вийшла чудова сповідь, ніколи кращої не чув. Денієл О'Гара був добрим чоловіком. Такого більше не знайти.
Скарлет відступила.
— Хіба ти не пам'ятаєш, Джиме, як Денієл і його брат Патрик — хай земля йому буде пухом — забрали призову свиню того англійця і занесли її до торф'яника, щоб вона там опоросилася? Дванадцять поросят, усі вищать, а свиноматка зла, як вепр? Управитель аж трусився, англієць лаявся, а весь світ сміявся з вистави.
Джим О'Ґорман сміявся, плескав оповідача по плечу своєю великою ковальською рукою.
— Не пам'ятаю, Теде О'Гара, і ти теж, ось у чім правда. Нас із тобою ще й на світі не було, коли відбулася пригода зі свинею, і ти це добре знаєш. Ти про неї почув від свого батька, так само як я — від свого.
— Але хіба ж не цікаво було б таке побачити, Джиме? Твій кузен Денієл був великим чоловіком, і це правда.
«Так, таки був», — подумала Скарлет. Вона переходила від гурту до гурту, слухаючи про Денієлове життя. Хтось її помітив.
— Розкажи нам, якщо твоя ласка, Кеті-Скарлет, про те, як дядько відмовився від ферми на сто корів, яку ти йому пропонувала.
Вона поспішно думала.
— Ось як усе було, — почала вона. Десь із десяток цікавих слухачів нахилилися до неї. Що ж розповідати? — Я... я сказала йому: дядьку Денієле... Я сказала: у мене для вас подарунок. Я сказала: маю ферму на... сто акрів із... швидким потічком, і власним торф'яником, і... сотнею голів худоби, п'ятдесятьма молочними коронами, сотнею гусей і двадцятьма п'ятьма свинями і... шістьма упряжками коней,— слухачі вражено зітхнули. Скарлет відчула натхнення. — Дядечку Денієле, — сказала я, — усе це для нас, та ще й мішок золота на додачу. Та його голос мене як громом вдарив, я аж задрижала: «Я й пальцем нічого цього не торкнуся, Кеті-Скарлет О'Гара».
Колум вхопив її за руку, витягнув з будинку крізь натовп і завів за стодолу. Тоді дозволив собі розсміятися.
— Ти весь час мене дивуєш, люба Скарлет. Ти щойно зробила з Денієла велетня, та от чи велетенськи благородного, щоб скористатися дурістю жінки, чи велетенського дурня, важко сказати.
Скарлет сміялася разом із ним.
— Я тільки увійшла в смак, Колуме, тобі треба було мене там залишити.
Раптом вона прикрила рота рукою. Як вона могла сміятися на поминках дядька Денієла?
Колум узяв її за зап'ястя й опустив руку.
— Все гаразд, — сказав він. — Поминки для того, щоб відзначити життя, яке він прожив, і його важливість для тих, хто прийшов. Сміх — частина цього, так само як і лемент.
Денієла О'Гару похоронили у четвер. Похорон був майже таким великим, як і старої Кеті-Скарлет. Скарлет ішла на чолі процесії до могили, яку його сини викопали на старовинному огородженому цвинтарі Баллігари, котрий Скарлет і Колум знайшли й розчистили.
Скарлет наповнила шкіряний мішечок землею з могили Денієла. Коли вона висипле її на могилі свого батька, це буде майже те саме, якби він був похований біля брата.
Після похорону родина пішла до Великого дому, щоб пообідати. Кухарка Скарлет була щаслива, що їй випала нагода показати себе. Довгі імпровізовані столи простягалися на всю довжину вітальні й бібліотеки, що не використовувалися. На них стояла шинка, гуси, кури, яловичина, гори хліба й пирогів, галони портеру, бочки віскі, річки чаю. Сотні О'Гарів приїхали на похорон попри заболочені дороги.
Скарлет принесла Кет, щоб познайомитися з родиною. Замилування перевершило всі її сподівання.
Колум приніс скрипку і барабан, три кузени знайшли свистілки, і музика лунала годинами. Кет махала ручками під музику, поки не втомилася й не заснула у Скарлет на колінах. «Я рада, що пропустила корабель, — подумала Скарлет, — це чудово. Шкода тільки, що причина — смерть Денієла.
Двоє її кузенів підійшли до неї і нахилилися, щоб тихенько поговорити.