— Нам потрібна справжня О'Гара, — сказав син Денієла Томас.
— Ти прийдеш до нас завтра після сніданку? — запитав син Патрика Джо.
— А в чому справа?
— Ми скажемо тобі завтра, коли буде тихо, щоб ти змогла подумати.
* * *
Питання було таке: кому дістанеться Денієлова ферма? Через давню кризу, коли помер старий Патрик, двоє кузенів О'Гарів заявляли своє право. Як і його брат Джералд, Денієл ніколи не складав заповіту.
Все знову як з Тарою, подумала Скарлет, і рішення прийшло легко. Денієлів син Шеймус тяжко працював на фермі тридцять років. Тоді як Патриків син Шон жив зі старою Кеті-Скарлет і нічого не робив. Скарлет віддала ферму Шеймусові. Як тато віддав би Тару їй.
Вона була справжня О'Гара, тому ніхто не сперечався. Скарлет відчувала піднесення, впевнена в тому, що справедливіше повелася з Шеймусом, ніж це свого часу було з нею.
Наступного дня далеко немолода жінка з кошиком яєць прийшла до порогу Великого дому. Місіс Фітц виявила, що це кохана Шеймуса. Вона майже двадцять років чекала, щоб він покликав її заміж. Через годину після рішення Скарлет він нарешті це зробив.
— Це дуже мило, — сказала Скарлет. — Та я сподіваюся, що вони не одружаться аж так скоро. Бо такими темпами я ніколи не потраплю до Америки.
Тепер вона забронювала каюту на 26 квітня, рівно через рік від дня, коли мала завершити свої «вакації» в Ірландії.
Корабель не був такий вишуканий, як «Бріан Бору». Це навіть був не зовсім пасажирський корабель. Та Скарлет мала свої забобони — якщо вона відкладатиме аж до травневих свят, то взагалі нікуди не поїде. Крім того, Колум знав капітана корабля. Це був вантажний корабель, так, але перевозив тільки тюки найкращого ірландського полотна, нічого брудного. І капітанова дружина завжди подорожувала з ним, тож у Скарлет буде жіноча компанія і супутниця. А що найкраще, у корабля не було гребного колеса чи парового двигуна. Вони плистимуть під вітрилами всю дорогу.
67
Уже більше тижня трималася чудова погода. Дороги були сухі, живоплоти буяли цвітом. Кет не спала цілу ніч, мала гарячку через новий зубик, як згодом виявилося. А за день до цього Скарлет мусила бігти мало не підстрибом до Баллігари, щоб забрати у швачки останню сукню Кет. Вона була цілковито певна, що тепер усе буде гаразд.
Поки Маргарет Скенлон загортала сукню в папір, Скарлет розглядала порожнє місто в післяобідній час і побачила, як Колум зайшов у покинуту Протестантську церкву Ірландії, що стояла по той бік широкої вулиці.
«От і чудово, — подумала вона, — він, зрештою це зробить. А я гадала, що він не дослухався до порад. Чому все місто мусить щонеділі тиснутися в тій крихітній капличці під час меси, якщо велика гарна церква стоїть пусткою? Лише те, що її збудували протестанти, не означає, що католики не можуть її тепер зайняти. Не знаю, чому він так довго впирався, проте я на нього не тиснутиму. Просто скажу, що дуже втішена, що він передумав».
— Я зараз повернуся, — сказала вона місіс Скенлон. Скарлет поспішила порослою бур'яном стежиною, що вела до невеличкого бокового входу, штовхнула двері й відчинила їх. Почувся гучний звук, потім знову, й раптом Скарлет відчула, як щось гостре прорізало її рукав, почула, як камінці посипались біля її ніг на землю і звук луною розкотився по церкві.
Смужка світла з відчинених дверей осяяла незнайомого чоловіка, який обернувся і тепер дивився просто на неї. Його рішуче обличчя було спотворене гримасою, а темні очі скидалися на очі дикого звіра.
Він стояв на напівзігнутих ногах, направляючи на неї пістолет, який тримав у брудних і міцних, наче скеля, руках. Вбраний він був у лахміття.
«Він вистрілив у мене, — усвідомила Скарлет, і ця думка заповнила все її єство. — Він убив Колума й тепер має на меті вбити мене. Кет! Я більше ніколи не побачу Кет». Пекучий гнів вирвав Скарлет зі спіну шоку. Вона здійняла кулаки й кинулася на кривдника.
Другий постріл прозвучав паче вибух і, вдавалося, цілу вічність луною коїшся, відбиваючись від кам'яної підлоги. Скарлет із зойком упала долі.
— Скарлет, люба, не кричи, будь ласка, — просив Колум. Вона знала його голос. Але це не був голос Колума. Цей голос був залізним, крижаним.
Скарлет підвела голову. Вона побачила праву руку Колума навколо шиї чоловіка, а ліва рука тримала його за зап'ястя, направляючи пістолет у стелю. Вона повільно звелася на ноги.
— Що тут відбувається? — запитала вона обережно.
— Зачини двері, якщо твоя ласка, — попросив Колум. — Світла достатньо її із вікон.