— Сідай поруч зі мною, Ешлі. Хочу роздивитися тебе як слід.
Дякувати Богові, він уже не був схожий на мерця. Генрі Гамільтон мав рацію, коли казав, що Ешлі добре ведеться. Скарлет оглянула його крізь опущені вії, коли звільняла місце на столику для таці з кавою і тістечками. Ешлі Вілкс досі був привабливим чоловіком. З роками його тонкі аристократичні риси стали ще виразнішими. Проте він виглядав старше своїх років. «Йому не може бути більше сорока, — подумала Скарлет, — хоча волосся його радше сиве, ніж золотаве. Зараз він, мабуть, більше часу проводить на лісовому складі, ніж раніше, тому й колір обличчя у нього змінився — вже не такий сірий». Скарлет поглянула вгору й усміхнулася. Приємно було його бачити. Особливо, коли він так добре виглядав. Обіцянка, дана Мелані, раптом перестала здаватися такою обтяжливою.
— Як справи у тітоньки Дріботуп? Як Індія? А Бо? Він уже має бути майже дорослим!
— У тітоньки й Індії все без змін, — відповів Ешлі, коротко усміхнувшись. — Тітоньку Дріботуп кидає в депресію від кожного поруху тіні, а Індія дуже зайнята роботою Комітету покращення морального стану Атланти.
Вони страшенно балували його, ці дві старі діви, намагаючись показати, котра ж з них найкраща мама-квочка.
— Хотіли розбалувати Бо, але їм це не вдалося. — У сірих очах Ешлі світилася гордість. — Бо перетвориться на маленького дорослого чоловіка. Йому буде дванадцять, але його можна прийняти за п'ятнадцятирічного. Він очолює щось на кшталт невеличкого клубу, який організували сусідські хлопчаки. На задньому дворі тітоньки Дріботуп вони спорудили будиночок на дереві з найкращих пиломатеріалів; Бо наглядав за ними. Він уже знає більше про пиломатеріали, ніж його батько. — У голосі Ешлі чулися печаль і захоплення. — А ще, — заявив він, відверто пишаючись, — хлопець має задатки вченого. Він виграв шкільний приз із латини й читає книжки, призначені для дітей набагато старшого віку... Тобі вже, мабуть, набридло це слухати, Скарлет. Горді батьки бувають такими нудними.
— Зовсім ні, — збрехала Скарлет.
Книжки, книжки, книжки... ось що було негаразд із Вілксами. Вони жили не в реальності, а в книжках. Зрештою, з хлопцем, може, все буде добре. Якщо він уже розбирався у пиломатеріалах, то ще була надія. А тепер, якщо Ешлі не пручатиметься, вона мусила виконати ще одну обіцянку, дану Мелані. Скарлет поклала руку на рукав Ешлі.
— Маю до тебе велике прохання, — її очі були повні благання.
— Ти можеш просити будь-що, Скарлет, ти ж знаєш, — він накрив її руку своєю.
— Пообіцяй мені, що дозволиш відправити Бо на навчання до університету, а тоді в подорож до Франції, Італії, Швейцарії разом із Вейдом. Для мене це означатиме дуже багато, зрештою, він для мене як син, зважаючи на те, що я була тут, коли він народився. До того ж останнім часом у мене з'явилося багато грошей, тому це не проблема. Будь ласка, скажи «так».
— Скарлет... — з його обличчя зникла усмішка. Ешлі виглядав дуже серйозним.
«О Господи, це буде складно, — подумала Скарлет. — Добре, що ця неспішна дівчина каву принесла. При ній він не говоритиме, тож я матиму шанс заскочити його, перш ніж він скаже “ні”».
— Скільки тобі цукру, Ешлі?
Ешлі взяв чашку з рук Скарлет і поставив її на стіл.
— Кава може зачекати, Скарлет, — він взяв її руку в свою. — Подивись на мене, люба.
Його очі блищали. Скарлет загубила триб своїх думок. Що ж, зараз він виглядав як колишній Ешлі, Ешлі Вілкс із Дванадцяти дубів.
— Я знаю, звідки в тебе гроші. Дядько Генрі розповідав. Я розумію, як ти почуваєшся, та дарма. Він тебе не гідний, добре, що ти здихалася Рета, і байдуже як. Забудь про все, наче нічого й не було.
Господи Боже, Ешлі хоче зробити пропозицію!
— Тепер ти вільна від Рета. Скажи, що вийдеш за мене, Скарлет, і я обіцяю присвятити своє життя тому, щоб зробити тебе щасливою, як ти на це заслуговуєш.
«Був час, коли я б душу продала, лише б почути ці слова, — подумала Скарлет, — і тепер несправедливо, що я нічого не відчуваю». Навіщо Ешлі це зробив? Та вона знала відповідь ще до того, як сформулювала запитання. Усе через старі плітки, які зараз здавалися дуже далекими. Ешлі мусив реабілітувати її в очах спільноти Атланти. Як це схоже на нього! Він поводитиметься, як джентльмен, навіть якщо для нього самого це означатиме руйнацію всього його життя.
І її, до речі. Про це він взагалі не подумав, вона навіть не сумнівалася. Скарлет припнула язика, щоб не вихлюпнути на нього свій гнів. Бідолашний Ешлі. Не його провина, що він такий, який є. Якось Рет сказав: «Ешлі належить до довоєнного покоління. У сьогоднішньому світі йому місця немає. Я не можу гніватись на нього, не можу бути злим. Я не хочу втрачати нікого з тих, хто був частиною тих славних днів. Від того світу залишилися тільки спогади, а ще люди, які їх поділяють».