— Дорогий Ешлі, — почала Скарлет, — я не хочу виходити за тебе заміж. Я не гратиму з тобою в ігри й не брехатиму, щоб ти продовжував за мною бігати й залицятися. Я занадто стара для цього, а ще занадто добре до тебе ставлюся. Ти був важливою частиною мого життя і залишатимешся нею. Пообіцяй, що так і буде.
— Звичайно, моя дорога Скарлет. Це для мене честь. Я більше не допікатиму тобі розмовами про шлюб.
Він усміхнувся, й виглядав таким молодим. То був Ешлі Вілкс із Дванадцяти дубів. Серце Скарлет тьохнуло. Любий Ешлі. Він не повинен здогадатися, що вона почула полегшення в його голосі. Все було гаразд. Ні, навіть краще. Тепер вони справді можуть бути друзями. Минуле залишилося в минулому.
— Скарлет, які маєш плани? Ти додому назавжди, сподіваюся.
До цього запитання Скарлет була готова, навіть не відпливши з Голвея. Вона повинна бути певна, що ніхто в Атланті не знатиме, як її можна знайти, інакше вона стане вразливою перед Ретом, перед втратою Кет.
— Ешлі, я продаю своє майно, не хочу бути прив'язаною деякий час. Побувавши в Саванні, я погостювала у татових родичів в Ірландії; тоді ще подорожувала. — Вона мала бути обережною з тим, що казала. Ешлі був за кордоном, тож швидко впіймає її на брехні, якщо вона назве місця, де не бувала. — Мені не доводилося бувати в Лондоні, тож я подумала, що можна там ненадовго зупинитися. Що скажеш: Лондон гарна ідея? — Зі слів Мелані вона знала, що Ешлі вважає Лондон найпрекраснішим містом. Він забалакається і забуде про свої запитання.
— Я дуже рада, що ти зайшов, Ешлі. Ти ж зайдеш іще, правда? Я ще пробуду тут деякий час, поки залагоджу всі справи.
— Навідуватимуся так часто, як зможу, — Ешлі взяв капелюх та рукавички у покоївки. — До побачення, Скарлет.
— До побачення. Ешлі, ти ж виконаєш моє прохання? Інакше ти зробиш мене дуже нещасною.
— Я не думаю...
— Присягаюся, Ешлі Вілкс, якщо ти не дозволиш мені започаткувати невеличкий фонд для Бо, сльози мої тектимуть рікою. А ти ж знаєш, що не годиться джентльменові змушувати леді плакати.
Ешлі схилився над її рукою.
— Я все думав, що ти, Скарлет, дуже змінилася, однак я помилився. Ти так само можеш обкрутити чоловіка навколо свого пальця і змусити його це вподобати. Я буду поганим батьком, якщо відмовлюся від такого подарунка для Бо.
— О, Ешлі, я люблю тебе і завжди любитиму. Дякую!
«Біжи на кухню й розповідай, — подумала Скарлет, спостерігаючи як покоївка зачинила двері за Ешлі. Тепер старим буде про що попліткувати. — До того ж я люблю Ешлі й любитиму його завжди. Але цього вони ніколи не зрозуміють».
На залагодження всіх справ Скарлет знадобилося набагато більше часу, ніж вона сподівалася. До Тари вона поїхала лише 10 червня.
«Майже місяць без Кет! Я більше цього не витримаю. Вона може мене зовсім забути. Ймовірно, я пропустила зуб, а може й два. Вона могла й вередувати, але ніхто не знає, що вона почуватиметься краще, якщо поплюскається у воді. А ще їй спекотно. І в неї може бути пітниця. Мале ірландське дитя нічого не відає про спеку».
Протягом останнього тижня в Атланті Скарлет була така знервована, що ледь могла нормально спати. Чому не йде дощ? Червона пилюка вкривала все вже за півгодини після того, як її змили.
Однак сівши на поїзд до Джонсборо, Скарлет одразу заспокоїлась. Попри всі зволікання, вона сама залагодила всі справи навіть краще, ніж із цим впорався б Генрі Гамільтон з новим юристом вкупі.
Цілком природно, що салун продати було найлегше. Депресія збільшила прибутковість і вартість салуну. Крамницю їй продавати не хотілося. Земля коштувала більше, ніж сама справа; нові власники мали намір розібрати все й звести на тому місці будівлю заввишки вісім поверхів. Принаймні Файв-поінтс залишилися тими самими, депресія чи ні. Продаж салуну й крамниці дав їй зрозуміти, що слід купити ще п'ятдесят акрів та збудувати ще сотню будинків на околиці міста. Це дозволить справі Ешлі процвітати ще кілька років. До того ж забудовник сказав, що інші будівельники почали купувати дерево лише в Ешлі. Вони довіряли, знаючи, що він продає лише суху деревину, чого не можна було сказати про інші лісопильні Атланти. Скидалося на те, що він мав стати успішним, незважаючи на самого себе.
Та й сама Скарлет заробляла купу грошей. Стосовно цього Генрі Гамільтон не помилився. Її невеличкі будинки продавалися, щойно їх було збудовано.