Крім того, вона планувала розширити його обов'язки.
— Віллі, — звернулась вона до нього стиха. — Я хочу, щоби ви відкрили кредит.
Кершоу вирячив булькаті очі. Відтоді, як Скарлет перебрала на себе керівництво крамницею, тут не надавали кредиту. Він уважно вислухав її вказівки. Коли вона змусила його присягнутися, що не скаже про це жодній живій душі, поклав руку на серце й присягнувся. І подумав, що краще дотриматися клятви, бо місіс Батлер однаково дізнається. Віллі був переконаний, що Скарлет мала очі на потилиці й вміла читати думки.
Вийшовши з крамниці, Скарлет повернулась додому на обід. Вона вимила обличчя й руки і взялася за стос газет. Розповідь про похорон Мелані цілком виправдала її очікування — мінімум слів, указано ім'я, місце народження і дату смерті. Ім'я дами має з'являтися в новинах лише тричі: при народженні, при одруженні та після смерті. І жодних деталей. Скарлет сама написала замітку і додала рядок, який вважала доречно солідним: про трагічність відходу Мелані в такому молодому віці та про те, наскільки за нею тужитиме невтішна сім'я та всі друзі з Атланти. «Мабуть, Індія це викреслила», — роздратовано подумала Скарлет. Якби дім Ешлі не був у руках Індії, життя було б набагато простішим.
Наступна замітка в газеті примусила долоні Скарлет спітніти від страху. І наступна, і наступна, і наступна — вона швидко перегортала сторінки, а її занепокоєння все зростало.
— Залиш на столі, — кинула вона, коли служниця повідомила про обід.
Коли Скарлет нарешті сіла за стіл, куряча грудинка вже застигла в загуслій підливі, та Скарлет не звернула на це уваги. Вона була надто засмучена, щоб їсти. Дядечко Генрі таки правий. Паніка була небезпідставною. Діловий світ перебував у відчайдушному сум'ятті, навіть занепаді. Фондовий ринок у Нью-Йорку вже десять днів не працював — з дня, який репортери охрестили «Чорною п'ятницею», коли ціни на акції обвалилися, бо всі продавали, але ніхто не купував. У великих містах Америки банки закривалися, бо клієнти хотіли забрати гроші, а грошей не було — банки інвестували їх у «надійні» акції, які майже цілком знецінилися. Фабрики в промислових районах зупинялися мало не щодня, внаслідок чого тисячі людей залишилися без роботи і без грошей.
«Дядечко Генрі казав, що в Атланті такого не станеться», — знову і знову повторювала собі Скарлет. Та довелося стримуватися, щоб не кинутись назад у банк і не забрати із сейфа своє золото. Якби Рет не купив акції банку, вона б так і зробила.
Вона згадала про справу, яку спланувала на другу половину дня, завзято пошкодувала, що таке взагалі спало їй на думку, але вирішила, що це необхідність. Навіть попри те, що країна втопала в паніці. Власне, саме через це.
Маленька скляночка бренді допомогла б розігнати неприємний холодок під ложечкою. Карафка стояла на серванті. І нерви розбурхані заспокоїть... Ні — від неї йтиме запах, навіть якщо заїсти листям петрушки чи м'яти. Скарлет глибоко вдихнула і встала з-за столу.
— Біжи до каретні та скажи Елаясу, що я збираюся їхати, — сказала вона служниці, яка з'явилася на дзвінок.
* * *
Скарлет подзвонила в двері дому тітоньки Дріботуп, але ніхто не відчинив. Вона точно бачила, як смикнулася фіранка у вітальні. Подзвонила знову. З другого боку дверей пролунав дзвінок і щось прошурхотіло в коридорі. Скарлет подзвонила знову. Цього разу, коли дзвінок стих, з-за дверей не долинуло ані звуку. Вона чекала, поки не долічила до двадцяти. Позаду пройшов кінь, запряжений у бричку.
Якщо хтось побачить, як Скарлет стовбичить отут під дверима, вона більше не зможе без сорому дивитися їм у вічі. В неї щоки горіли. Дядечко Генрі правду казав. Її перестали приймати. Все життя вона чула про скандальних персон, яких не пустить у дім жодна порядна людина, але навіть у найбентежніших думках не могла уявити, що таке трапиться з нею. Вона була Скарлет О'Гара, донька Еллен Робійяр із Робійярів з Саванни. З нею не могло таке трапитися.
«Крім того, я тут з добрими намірами», — подумала вона із ображеним нерозумінням. Очі пекли у передчутті сліз. Далі, як з нею часто траплялося, її накрила хвиля люті й гніву. До біса це все! Цей дім належить їй! Як вони можуть її не впустити?
Вона стала грюкати в двері кулаком і гриміти дверною ручкою, але двері були надійно зачинені.
— Я знаю, що ти там, Індіє Вілкс, — прокричала Скарлет у замкову щілину.