Выбрать главу

Мабуть, він нещодавно постригся — над вухом лишилася тоненька світліша смужка. На скронях побільшало сивини? Виглядає так елегантно, сріблом по його чорному, як воронове крило, волоссю. Пам'ятаю, як пропускала його кучері крізь пальці, жорсткі і неймовірно м'які водночас. І м'язи на його плечах, як гладко вони перекочувалися під шкірою, як здималися, напружуючись. Хочеться...»

Пронизливо засвистів корабельний свисток. Скарлет аж підскочила. Почулися квапливі кроки, гуркотіння трапу, але вона не відводила погляду від Рета. Він усміхався, спочатку дивився на щось із правого боку, тоді підняв погляд. Скарлет бачила його темні очі, різкий вигин брів і досконало, рівно підстрижені вуса. Усе його сильне, мужнє, незабутнє піратське обличчя. «Коханий мій, — шепотіла вона, — любове моя».

Рет знову вклонився. Корабель відходив від пірса. Рет вдягнув капелюх і відвернувся. Великим пальцем насунув капелюх далі на потилицю.

«Не йди!» — волало серце Скарлет.

Рет озирнувся через плече, ніби його хтось гукнув. Він зустрівся із нею поглядом, і від подиву усе його зграбне тіло закостеніло. Незмірно довгу мить вони дивились одне на одного, поки відстань між ними більшала. Тоді на обличчі у Рета з'явилася безвиразна маска, і він підняв два пальці до крисів капелюха, салютуючи Скарлет на прощання. Boнa підняла руку.

Корабель уже звернув у канал до виходу в море, а Рет досі стояв на березі. Коли і постать його зникла в далечині, Скарлет безсило опустилася у крісло на палубі.

— Не кажи дурниць, Брайді, стюард сидітиме просто за дверима. Він нас покличе, варто лиш тільки Кет перевернутися в ліжку. Чого тобі не приєднатися до всіх у обідньому салоні? Не можна ж щоразу їсти в каюті.

— Скарлет, мені ніяково серед модних джентльменів і леді, коли я вдаю, наче я — одна з них.

— Ти від них нічим не гірша.

— І я тебе розумію, Скарлет, а ти мене — ні. Я краще їстиму тут із тарілок зі срібними покришками, де мої манери — це моя справа. І так скоро доведеться ходити туди, куди мене пошле леді, в якої я служитиму, і робити, як накажуть. І точно вже ніхто мені не накаже бенкетувати самій у розкішній і зручній кімнаті. Поки можу, буду цим насолоджуватися.

Скарлет мусила погодитися з Брайді. Але сама вона не могла їсти в каюті. Тільки не сьогодні. Вона мусила з'ясувати, що це за жінки і чого вони були з Ретом, інакше збожеволіє.

Вони були англійками, дізналася вона, щойно зайшла до обідньої зали. Впізнаваний акцент звучав за столом капітана.

Скарлет попросила стюарда пересадити її за менший столик біля стіни. Той, що ближче до капітанського стола.

Їх там було чотирнадцятеро: дванадцять англійців, капітан та його перший помічник. Скарлет могла похвалитися добрим слухом і майже відразу розчула, що акцент пасажирів відрізнявся від акценту капітана й першого помічника, хоча всі вони були англійцями і заслуговували на зневагу будь-кого із краплиною ірландської крові.

Вони говорили про Чарлстон. Як Скарлет зрозуміла, місто їх не вразило. «Любі мої, — казала одна із жінок, — я ще в житті не бачила такого жахіття. А моя люба матуся ще мені говорила, що це єдине цивілізоване місце в Америці! Я тепер хвилююся, що вона з глузду з'їхала, просто ми не помітили».

— Та ну, Саро, — заперечив чоловік ліворуч від неї, — треба зважати на ту їхню війну. Їхні джентльмени цілком достойні люди. Живуть на останній шилінг, б'юся об заклад, а не обмовилися про це ні словом, ще й випивка першокласна. Односолодовий віскі у барі клубу.

— Джоффрі, голубе мій, ти би і в Сахарі розгледів цивілізацію, якби там був клуб і пристойний віскі. Бачить Бог, спекотніше не буває. Нелюдський клімат.

Всі за столом одноголосно погодилися.

— З іншого боку, — почувся молодший жіночий голос, — той страшенно привабливий Батлер казав, що зими вельми приємні. І запрошував нас приїжджати іще.

— Ну звісно, він запрошував тебе приїжджати, Фелісіті, — мовила старша жінка. — Ти неподобно себе поводила.

— Нічого подібного, Френсіс, — запротестувала Фелісіті. — Мені вперше за цю жахливу подорож було весело, оце й усього. Не розумію, навіщо батько відправив мене в Америку. Це вбоге і страшне місце.

Чоловік розсміявся.

— Тебе, люба сестро, відправили, щоби вирвати із пазурів того мисливця на посаг.

— Але він був такий привабливий. Не розумію, навіщо тримати статки, якщо відмовляти кожному привабливому англійцю тільки тому, що він не багатій.